Ви зайшли як незареєстрований користувач
Сайт:
Зараз на сайті:

Запис у блозі

11.09.2010, 20:57  
Мармароси - Чорногора 2010 - 1 категорія складності.
Додав:
МАРМАРОСЬКИЙ  і ЧОРНОГІРСЬКИЙ МАСИВИ 26 червня – 1 липня 2010 року

                           /ТЕХНІЧНИЙ ОПИС МАРШРУТУ/

СУБОТА. 26 червня 2010 року.  День перший.
Маршрут: КПП села Ділове - полонина Лисяча



Кілометраж: 16 км + 4 сумарних кілометри до румунського кордону і назад.
Час руху: 10:15 – 8:00
Погода: дощ.

Доведу до відома, що у нас команда збірна, люд з різних міст, тому довелося всім збиратися на вокзалі станції Івано – Франківськ. І вирушати нічним приміським потягом до Рахова, адже швидше не було сенсу, бо КПП в Діловому відкривається о 9:00. Час відправлення дизеля Івано – Франківськ - Рахів – 3:20. Та дизель спізнився чомусь на 10 хвилин.  В загальному результаті  ми прибули абсолютно не за графіком/7:55/, а у 8:30. Кондукторка не могла пояснити причини такої затримки.
Дощ  ішов усю ніч і ранок. Тому зустрів нас і в Рахові.
Відповідно не встигли на автобус , який ішов до Ужгорода о 8:00. Довелося чекати на наступний, 9:30. У село Ділове прибули у 8:50. Одразу кілька груп висадилося біля прикордонної застави (фото 1.1, 1.2).



Тому процедура з отриманням дозволів трохи затягнулася. Дощ за кільканадцять хвилин перестав. За цей час ми встигли поснідати бутербродами з «Живчиком» і компотом. Знизу було видно, що верхи хребтів затягнуло хмарами.
В 10:10 вийшли на маршрут (фото1.2а). Оксана – керівник групи - скомандувала, що нам краще підніматися хребтом, а не течією потоку Білий. Цей маршрут не то що не вивчав, але й зовсім не розглядав.  Цим керівник групи збив мене з пантелику. На генштабовській карті  не позначено теперішнього КПП. Тут і виникла проблемка.  Оксана повела усіх за собою. Я їй довірився, так як вона тут вже була раніше. Ми з Сергієм трохи затримались, щоб спакуватися. Через кільканадцять хвилин ми наздогнали групу.  Оксана трохи засумнівалась, бо перепитала мене чи ми правильно йдемо. Спитався місцевої дівчини, що вийшла нам на зустріч, чи ще далеко до церкви. Довідався що 2 км. Це ще більше загострило проблему, бо ми стали рухатись не в тому напрямку.  За компасом відчував, що щось не те. Напрямок невірний.  Ми мали рухатися на схід. Але сподівався на поворот.
10:20 фото Тиси (фото 1.3).
Група відірвалася від нас з Сергієм. Щезла з очей за поворотом на шосе. Тепер їх неможливо було зупинити, бо в  усіх телефони були вимкнені.  Сергій на моє прохання дістав GPS. Виявилось, що ми занадто наблизились до кордону/були вже майже перед ним/ і далеко віддалилися від села на південь. Групи на очах вже не було. Та мусили їх наздоганяти. А у нас найвищі наплічники понад 18 кг. Це було зробити не просто.
Біля першої хати спитались у місцевих чоловіка і жінки, що сиділи біля свого обійстя і продавали обабіч дороги афини довідалися, що тут немає найблищого підйому на хребет на який я сподівався. Виявилось, що хати, які ми бачимо за рікою, це вже румунське село. По ріці уже проходив кордон з Румунією! / Як встановлено тепер - за рікою були будинки румунського села Валя – Вишеулуй/.
Нарешті визначилось наше точне місцезнаходження. Неподалік виявились хлопчаки на велосипедах. Найстаршого з них попросив, щоб він поїхав навперейми групи і завернув всіх назад. Той не зовсім зрозумів чого я від нього хочу. Допомогла жіночка, яка назвала його по імені і пояснила. Той за хвилин 10 повернувся. І на моє запитання відповів, що наздогнав їх біля церкви. Виявилось, що то інша церква іншого села Хмелів. Тоді виявляється, що ми з Сергієм на початку цього села, а решта групи у центральній частині. Подружжя повідомило, що нам треба було рухатись в протилежному напрямку, назад до КПП і 500 метрів від КПП звернути біля кафе праворуч – і буде маршрут на Піп – Іван - Мармароський/далі ПІМ/. Це і був запланований маршрут.
Повернення назад/до КПП/. Недалеко від КПП невеличкий привал 15 хв. Промочили горло. 12 година дня – рушаємо! Через 500 метрів, звернувши праворуч біля кафе,  спитався жіночки для певності. Все правильно.
11:30 Ми на мості через Тису. Фото залізничного  моста (фото1.3а).
Потім перейшовши міст через Тису - місцевого гуцула. Рухались ми добре. Це дорога на Піп – Іван. За кілька метрів побачив жовте маркування. Сумнівів не було.
Далі йшли без подібних пригод.
11:45 дерев’яний міст через потік Білий (фото 1.4).
11:51 Перепочинок біля колишнього КПП Діловецького Лісництва (фото 1.5).
10 хв. Далі постійний рух по течії потоку Білого.  Невблаганною виявилась погода,  дрібний дощ почався, коли ми ще не дійшли до КПП Лісництва.
12:29 Альтанка. Зливаються два потоки. Потік справа і зліва. (фото 1.6; 1,6а)
13:20 Іде дощ. Привал на місці для відпочинку. Це урочище Ялин Діловецького лісництва. Тут зупиняємось обідати. Натягаємо тент над столиком і лавами. Ліворуч від столиків тече потік. Вода спадає вниз по камінню і він справді здається білим. Звідси очевидно й назва.  Вода закипіла за 15 хв.???
Фото 13:26. Пообідали бутербродами з чаєм.
14:05 Далі  рух лісом – мішані породи дерев/бук і ялина/. Стовбур зрізаного дерева - зупинка. Дівчата хочуть відійти.
Роздоріжжя.  Всі зупиняються не знають куди іти. Зорієнтовуюсь по карті.  Нам на полонину Лисячу. Тоді ліворуч. Згори між двома горами з лівої сторони від дороги стікає ще один струмок. І зливається з Білим. Ідемо дорогою ліворуч. Похиліший підйом. Через деякий час проходимо  невеликий водоспад. Потім дорога іде через потік. Потрібно переходити вбрід. Перед нами переходить група. За нею ми, бо зробили невеликий перепочинок скинувши наплічники.
15:27.Переходимо потік вбрід. Глибина 50 см. Використовуємо самостраховку трекінговими палицями, аби не намочити речі у наплічнику від несподіваного падіння, послизнутися доволі легко. Невелика глибина, але течія досить сильна. Переходимо знявши взуття і підкотивши штани вище колін. Вода крижана.
Юрко дістає гумові чоботи вищі колін від ЗЗК, собі і Марті. Тут вони стали йому у пригоді.
Ми перейшли. Переходить ще одна група. В них 3 категорія. Як виявиться пізніше це одесити (фото 1.7).



З ними ми перетинатимемося впродовж маршруту./Загалом з нами на маршруті Ділове - Піп – Іван  було 8 груп, - така інформація була надана нашому керівнику командиром Діловецького загону/. Дощ продовжується. Одесити переходять за нами.
15-46. Вдруге переходимо брід, спочатку подолавши велику багнисту ділянку перед потоком, близько 20 – ть метрів довжиною (фото 1.8).

  
Переходить декілька груп одночасно/. На генштабовській карті позначено міст, моста не виявилось. Мапа застаріла. Поруч його рештки.  Входимо у густий ліс. Набір висоти відчувається. Наших четверо попереду. Ми рухаємось позаду.  Через деякий час виходимо на невелику галявину з добротним дерев’яним будинком. У ньому знайшла прилисток якась група.
Продовжуємо рух. Підйом продовжується. Проїжджає повз вантажівка. Військовий Зіл. /Очевидно це і є той транспорт, який нам пропонували на КПП/. Надзвичайно знизився темп руху. Особливо важко дівчатам. Доводиться іти в дощовику, бо постійно ллє дощ, тому дуже парко. Неодноразово зупиняємось відпочивати. Дзвінок командира 1-ї групи Оксани. Вони 10 хв. ідуть, а 10-ть відпочивають, а нас все немає, тому починають хвилюватися, та заспокоюються, коли дізнаються , що ми на підході.
Кількадесят хвилин і ми на хребті. 2 Дороги розходяться. Тепер іти набагато краще, адже ідем хребтом. Підйом закінчився.
На хребті значно холодніше. Впізнаю дорогу з пол. Берлабашки. На цьому місці ми фотографували весняного Попа, вкритого снігом. Тепер можна іти на сліпо.
За хв. 20-ть виходимо з лісу. Ось і полонина. Видимість досить слабенька. Усю полонину поглинули хмари. Плюс темніє… Близько 8-ї вечора. Це незвично, бо темніти мало бл. 10-ї вечора, але погода внесла корективи. Чуємо людські голоси. Внизу очевидно намети однієї із груп. Ми не знаємо де наші. Зідзвонюємося з ними по телефону. Зустрітися доволі складно. Виходимо одні одним на зустріч. В результаті. Зустрічаємося з 1-ю частиною групи.
Ночуємо на горищі альпіністського будиночка, що збудований ліворуч дороги на Піп – Іван  у лісі в декількох десятка метрів над полониною Лисячою. Сам будиночок зачинений на товстий ланцюг і колодку Тентом закриваємо вхід на горище, бо воно без дверей. / Весною ми ночували у цій хаті, всередині гарна піч. І сама хата досить добротна./

                       Підсумки дня:       

Погода виявилась невблаганною. Місце ночівлі було обрано вдало, зважаючи на погодні умови.
Витратили додаткові сили на 4 зайві кілометри і часу бл. 1,5 години.

НЕДІЛЯ.  27 червня.  ДЕНЬ ДРУГИЙ

Маршрут: полонина Лисяча -  ПОЛОНИНА ДОВГА



Час руху : 15:00 – 22:00
Ходовий час: 6год.30хв.
Кілометраж: 16 км
Погода: ранок – хмарно з проясненнями, обід і вечір - сонце.

7:00  Підйом. Спустився по драбині з горища. Погода без змін. Повертаюсь, лізу в намет і теплий спальник. По 9 –й всі побудилися.
9:30 Палимо вогнище. Варимо їсти.Ідемо по воду.  Хмари пливуть по полонині.Натягаємо тент від дощу. Cушимось.
Бл. 12-ї покрапів дощик.
12:28 під тентом.
13:00 Погода покращується. Добре видно Берлебашку (фото 2.1) і Петрос. На Берлебашці вівці (фото 2)
14:00 Загальний збір(фото 2.1а).
15:00 Вихід
Від хатки йдемо дорогою. За кілька хвилин з дороги стежка іде різко вгору. Ідемо нею, щоб скоротити відстань.  З Лисичої підходимо під Піп-Іван. Стежка виходить на дорогу, що траверсує невисокий, але доволі похилий горб. Піднімаємося крутим схилом на горб, який є початком  хребта і початком полонини Квасничок (фото 2.5).
15:10 На горбі. Початок полонини Квасничок.
Минувши горб, проходимо повз провалля ( фото 2.5).
  


За проваллям зустрічаємо біля струмка групу з Чорногори (фото2.4а). Відкривається вид на лінію кордону (фото 2.2) і кордонні висоти (фото 2.2в/2.3).
Позаду відкрився чудовий вид на Петрос і Берлебашку та полонини під ними (фото 2.5). Попереду видно піраміду першої вершини ПІМ(фото 2.4/2.4а).
15:17 Полонина Квасничок. Продовжуємо пологий підйом (фото 2.5).
15:36 Невелика  сідловина під першою вершиною. Короткий привал (фото 2.4а). 15 хв. Крутизна схилу бл.45 градусів (фото 2.6б). Попереду один з північних хребтів ПІМ (фото 2.6). Між сідловиною і хребтом провалля (фото 2.6а/2.6в), відкрився вид на кордонні вершини (фото 2.6а).



16:02 Верх першої вершини, яку бачили з полонини (фото 2.6г).
16:05 В сідловині між першою вершиною і висотою ПІМ 1936,7 (фото 2.7/2.7а/2.7б). Хребет. Долаємо вузький перешийок. З правого боку стрімкий схил бл. 45 градусів, і відкрився вид на гору Шербан, по якій проходить кордон і полонину Струмки внизу (фото 2.8).



Внизу видно полонини Струмки, Лисячу і ущелину потоку Білого, також на північний – захід видно хребет гори Щевори (фото 2.9).



16:10 Висота 1936,2.



Декілька фото біля стовпа №364 (фото 2.10/2.11).



Зустріч львівської групи, що ішли на КПП після нас.
16:14 Полонина Струмки в хмарах (фото 2.11а). Видно кам’яні виступи (фото 11б) і урвища (фото 2.11в/2.11д).
16:22 Вид на гору Шербан (фото 2.12/2.13а). Північні хребети Пім (фото 2.11г/2.13б). Лінія кордону в хмарах (фото 2.13б). По масиву ПІМ пропливають хмари (фото 2.13).
16:28 Друга висота ПІМ 1937,7. Обеліск з тріангулятором. Загальне фото групи.



Відкрився вид на гірські хребти Румунії (фото 2.14а/2.14а1/2.14в).



16:33 Прощання з некатегорійниками: Евою, Ганною і Юрком. Рух хребтом.
16:41 Траверснули один з жандармів ПІМ (фото 2.15).
16:52 Між кордонними стовпами України і Румунії(фото 2.16/2.17). На якесь диво між сучасними старий маленький стовпчик колишнього чехословацько – румунського кордону, який існував тут до 1938 року і на декілька років став угорсько – румунським.



16:53 Видно найближчі румунські вершини.



17:21 Обхід кам’яних виступів (2.20а). За якими стежка розходиться, іде спуск до українського кодонного стовпа і повертає у глиб Румунії. Вихід на стежку, що після кам’яних виступів іде в глиб Румунії. Рух територією Румунії. Оксана і Роман за 200 метрів від нас. ГПС показав, що ми заглибились на 500 метрів у глиб території Румунії. Виявляється та стежка, що йшла через жандарм розійшлася за виступами. А ми вийшли на її праву румунську вітку.
17:21  Спускаємося з Капулу – Грошилору (фото 2.21).



Від київських дізнаюсь, що вже перед нами пішла якась група тією самою стежкою у глиб румунської території. Група підходить.
10хв. Перепочинок біля кордонного стовпа. Поруч струмок.
Привал закінчився. Рухаємось тепер усі разом. Нас семеро. Тепер рухаємось правильно від кордонного  стовпчика, що бачили його з хребта.
17:46 Неподалік румунського дерев’яного  будиночка. Пасеться табун румунських коней на кордоні (фото 2.17). Позаду ПІМ (фото 2.21а1)
Дорога пролягає по державному кордону (фото 2.21б). Колишні радянські загородження.  Які складалися із дерев’яних стовпів, набитих в землю через кожних 3 метри і обтягнених колючим дротом. В багатьох місцях він ще зберігся. А подекуди цвяхи проіржавіли і дріт лежить на землі натягнений під стовпами. В багатьох місцях стовпи взагалі відсутні. На стовпах трапляється жовте маркування.
Залишки цього загородження присутні тільки в деяких місяцях.
Маршрут проходить по старій ще радянській кордонній дорозі, яка у доброму стані. В багатьох місцях ще лишилися рови, біля загородження,  які ймовірно служили для того, аби на свіжому ґрунті залишалися сліди порушників кордону.
Ідемо хребтом Гори Головачиу.



Перепочиваємо під підйомом.  Бережемо сили на 3 день. І враховуючи те, що цього дня ми маємо пройти відстань практично Ділове – Лисяча але за менший відрізок часу це було технічно правильно.
18:10 вершина Головачин/так більш по – нашому, і так називає цю висоту угорська мапа/.
Минаємо вершину 1545,5 м гори Головачиу. Дорога ледь траверсує цю вершину. Невеличкий привал.
Рух продовжуємо із частими технічними перервами. Перед кожною висотою робимо короткий відпочинок.
Потім знов вершина і привал..
18:40 – 18:50 Висота 1548,4 - гора Бендряська. Київські відстали. Ми вирвалися вперед.
19:28 фото ПІМ. Спуск з висоти.
19:44 Рух по хребту висоти 1480.
20:04 Наближаємося до висоти 1556. На мить показується між деревами світлий ромбик полонини вдалині на горі. Це і є полонина на якій ми маємо ночівлю. Полонина Довга.
20:30 10хв. Перепочинку перед підйомом на висоту 1556
Дорога траверсує злегка вершину висоти 1556.
21:15 Бл.10хв. Перепочинку перед висотою. Вечоріє.
21:22 Виявляємо, що ми перепочивали в 20-ти метрах від повороту на полонину.  Вказівник на полонину (фото 2.24).  Вказівник каже, що на Щаул 45 хв. До Стоя 10 км 3 години.  Внизу на стовпі синя таблиця з написом «УВАГА! ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ». За другий  день ми пройшли фактично кілометраж 1 дня, але за 7 годин. Перший день від 11:30 до 8.
21:33 Полонина (фото 2.25/2.26).



З полонини добре видно захід сонця на тлі Петросу (фото 2.25а).
Уже вечір.
В 22 год. розбили намети, Швидко розвели вогнище, зварили їсти. Потік поруч набрали води. Зварили їжу і чай.  Почав накрапати дощик.  Уже досить стемніло. У 11:30 відбій.

                         Підсумки дня:
  
                        
День виявився повним контрастом попереднього, якщо не брати до уваги незрозумілість погоди до 12 години.


ПОНЕДІЛОК. 28 червня. ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Маршрут: Полонина Довга -  Полонина Гроппа.



Кілометраж: 21 км
Час руху: 9 :45 – 19:30
Погода: ранок – сонце, день – дощ, вечір – сонце - дощ.

Підйом 6 : 30.  
7:23 Розводимо вогнище. Готуємо сніданок.



Швиденько ідемо фотографуватись до хатини. /Ця хатина є очевидно вже не діючим постом, або тимчасовим мешканням, бо прикордонників на посту не бачили. / На вході таблиця «Прикордонний пост «Богдан». Біля хатини снідає група рівенських велосипедистів.
8:47 Робимо фото на фоні поста (фото 3.2).
Збираємо намети. Виявляється  та група, що ночувала біля нас, то франківські альпіністи. Ті з якими ми їхали в автобусі. Джичка енд компані. Вони спускаються на Богдан. В них тільки 3 дні.  Сьогоднішній  і є третій.  В нас 5-ть днів.  2-є з них  хочуть продовжити рух з нами на Чорногору. Один з Надвірної, 2-й  з Франківська.
Виходимо 9:37 з полонини. 10 хв. – знову кордон.
Знову те місце з вказівником, з якого ми звернули у глиб Української території.   Виходимо на кордонну дорогу. І починається підйом на гору Мижепотоки. Маршрут знову проходить по кордону з Румунією. По старій кордонній дорозі, яка, як не дивно, у хорошому стані.
9:46 Підйом на Межипотоки (фото 3.2а/3.2б/3.2ар/3.3).



10:04 Зупинка. Одягаємо дощовики. Починає накрапати дощ. Ми ще на підйомі (фото 3.4).
10:10. Вершина Мижепотоків (фото 3.5).



Біля дороги наскладана невеличка піраміда з каміння. Загальна фотографія на горі. Феркеу у хмарах (фото 3.5а).
10:12 Продовження руху. Рухаємось до Ниенєшки. Погода погіршується. Все затягло хмарами. Видимість дуже слабенька. Буквально з десяток метрів.
10: 39 Гора Нєнєська/на карті Аерогеодезії - Ниенишка/. Вказівник з стертими написами. Залишився тільки час. 1 год 00 хвилин і 30 хвилин. Знизу примотана дротом до вказівника жовта табличка з написом Нєнєська 1791 м українською і румунською. Позначка  жовтого маркування на стовпі. Робимо загальне фото групи (фото 3.6).



Трапляються великі калюжі. Дорога залита дощем (фото 3.7). Мусимо обходити грунтову дорогу  полем.  Десь За 3 км гора Міка – Маре від гори Мижепотоки. Але видимість нульова. Вершини не видно.  На вершини не заходимо, бо їх не видно. Дорога єдиний орієнтир. Кордон стає ще містичнішим. На великих каменях трапляється маркування.
10:44 Наближаємось до 1-го жандарму Скелів Смерті. Видимість дуже слабенька. Дощ дущає.



На кордонних вершинах сильний вітер. Все у хмарах видимість дуже погана. Дощ дущає.
Погода погіршується.
Піднімаюсь на якусь вершину. Видимість погана, але це над нами хмара. Феркеу  видно. Хочу її зазнимкувати. Видираюся на найвищу точку. Невеликий пологий горбик на хребті.
10:47 Абсолютна невидимість в хмарі (фото 3.7). Фотографую хребет (3.8/3.9).
З румунської сторони бачу. Як я думав вовка, як виявилось то був вовкодав. Якась вівчарка, можливо кавказька, бо коли на мить хмари провіяло/стався просвіт/, то найшло на гору, південний схил Нєнєськи / румунська сторона хребта/, багато овець (фото 3.10).



Неподалік від них ми проходили недавно. Дорога іде внизу. Група рухається нею. Всі попереду. Фотографую гору Феркеу (фото 3.11)і Чорну гору/це 2 – га назва Попа – Івана Чорногірського/, що на мить виглядає із хмар (фото 3.10а)

  

І швидко всіх наздоганяю. Сходжу на цю дорогу. Як тепер розумію це був пупок/жандарм/ Скелів Смерті.  Проходимо урочище Скелі Смерті.  Ліворуч трапляються кам’яні виступи. Треба бути обережним, бо можна зайти на Румунську територію .За кілька хвилин  праворуч  скелясті виступи в тумані. Це 2-й (фото 3.11а/3.11б)  і 3 – й (фото 3.11в) жандарми. Кам’яна дорога сходить різко донизу. Різкий спуск вниз. Хмара утворює невеликий просвіт.
10: 51 Спуск вниз між 2 і 3 жандармами. Спускаємось по каменистій дорозі. Сходимо з хребта. Внизу вид на провалля урочища Скелі Смерті (фото 3.11а). Наближаємось до великої гори.
Румуни на мить бачили нас , а ми їх і їхню отару. Ми за кілька хвилин наблизились до гори, гору ще більше затягло хмарами і видимість погіршилась.
Вони почали сильно свистіти на овець. Певно зганяли їх вниз!
Це Міка – Маре.
11: 06 Різкий поворот ліворуч. На повороті вказівник на Корбуль (фото 3.12/3.13).



Траверсуємо гору Міка – Маре як тепер зрозуміло. ( Складно було тоді розібратися де яка гора через погану видимість. ) Різкий поворот. І вказівник викривлений вгору, вказує на ледь помітну каменисту стежину, що стрімко піднімається вверх і щезає у млі. На вказівнику пише «Корбуль 4 км». Це збиває з пантелику. Але дорога іде вниз. Та й нижній напис каже, що гора Стіг 8км, іти 2 години.
Ми її траверсуємо. Скелі Смерті у хмарах (фото 3.12а).



Видимість трохи покращилася , бо ми опустилися нижче
на пару сотень метрів. Вершини північних хребтів у хмарах (фото 3.13а/33.13б1).
Гора досить велика. Верх у хмарах. Ми різко спускаємось вниз.  В деяких місцях зустрічаються можливі місця каменепаду (фото 3.13).



Справа.  Входимо у рідколісся (фото 3.13б).  Яким порослий і схил. Схил не дуже лісистий, але дуже кам’янистий. Видно сліди велосипедистів. Це рівненські, що з нами ночували на полонині.  Далі дорога пролягає через ліс.
На декілька годин дощ перестає, але туманна хмарність супроводжує нас усю дорогу.
12:55 Таблиця на стовпі (фото 3.13б2). «Гора Щауль».
Та це не може бути  гора Щауль.



Виявляю, що мапа не збігається зі вказівниками. !!! Або карта або вказівники помиляються. Гора Стеавул/Щауль /іде зразу за Міка – Маре. Так кажуть 3 карти /Аерогеодезії, Генштабу і угорська  500 метрівка/. Очевидно вказівник встановлений не у тому місці.
На мапі Стеавул позначена швидше від Міка –Маре, ніж ми пройшли. На таблиці   ж вказано, що до гори Міка- Маре 30 хв., а ми йшли 2 години. І вершину Стеавул(Щауль) ми бачити не могли, бо вона зараз затягнена хмарами, як і гора Міка – Маре.
Тому вважаю, що це місце як випливає з мап/Генштаб, Аерогеодезія, угорська/, знаходиться під горою Корбуль, адже під таблицею стрілочка вліво /а гора то з права/ пише: «500м Щауль». Дійсно 500м ліворуч від розвилки під горою Корбуль є невисока гора/такий собі пологий горб/. Тому вказівник в цьому місці встановлений помилково.
Неподалік жовта  таблиця з червоною стрілкою на стовпі з вказівниками , що вказує на витоки Білої Тиси.
Фото і продовжуємо рух далі.
Зустрічається прикордонний стовп. Наш. Неподалік лежить ввалений стовп поламаний на шматки. Знову проходимо невеликий підйом. На узліссі невеликий привал. Далі сходимо вниз. Праворуч з краю дороги великий камінь, на якому стрілочка і написи (фото 3.15/3.15а).  Там написано  Біла Тиса. Два написи, білою і жовтою фарбами і стрілочки з обох боків. Внизу тече невеличкий струмок – це витік Білої Тиси.  Ми під горою Юрческу – Мік . Угорі вже Румунія.



Продовжуємо траверсувати цю вершину.

13:39 Вершина Юрческу – Маре (фото 3.16). Ніхто навіть і не зрозумів, що це вершина гори Юрческу – Маре. Команда психічно і фізично виснажена. Вже б по скоріше всім хотілося до полонини Радуль, бо там обідній привал.



Дорога різко повертає ліворуч на північ і падає вниз. Дощ настає. На декілька хвилин відпочинок. На лавах із стесаних зверху колод.
В районі гори Стіг повертаємо різко на північ. Більше маршрут не пролягатиме по кордону з Румунією. Рух по Маршруту пролягатиме постійно на північ з відхиленням 10 градусів.
Тут невелика стоянка туристська і позначка що трохи нижче є місце на кемпінг. Очевидно і вода внизу. Дерев’яні колоди.  Перепочинок 10  хв. і рух далі.
14:00 Траверсуємо гору Стіг (фото 3.16а). Дорога ледь падає вниз на розмитій багнюці безліч слідів від копитець овець.  Мудрі тварини обійшли велику калюжу , бо мул у прозорій воді без відбитків їхніх ніг. У іншій меншій калюжі тритони, які стають здобиччю наших з Сергієм знимкувальників.  
Раптом дорога різко повертає угору в східному напрямку. А нам на північ. На карті є якась дорога, але вона губиться під вершиною. Вирішуємо не звертати із північного напрямку.
Виходимо з лісу. Відкривається вид на полонину і безлісу гору. Це гора і полонина Радуль. Доходимо до синьої таблички з написом «Державний кордон України». І білий вказівник, де стерся напис. Очевидно тут був напис відстані і вказівник на полонину Регеску, яка знаходиться за 1-2 км звідси.  Дороги сходяться.
Видно декілька осіб якоїсь групи, що наздоганяють своїх. Дівчата щезають за горою.
14:29 Фото на тлі гори Стіг (фото 3.17).



Тепер зрозуміло , що дорога на схід під час траверсу Стога це і був підйом на  гору.
Полонина загороджена воринням з колючим дротом.  Ніхто не має бажання перелазити загородження з наплічником. Через декілька хвилин виявляємо хитромудру хвірточку. Входимо на полонину Радуль.  
14:30 Зліва при дорозі надгробок прикордоннику, що загинув при виконанні своїх обов’язків (фото 3.18). Довго гадаємо, що з ним трапилося. Варіантів лунає безліч. Продовжуємо траверсувати Радуль.  
14:37 З південно – східної сторони відкрився вид на сусідній хребет, який наче відростає з гори Стіг. Це  так добре проглядається полонина Регеска (фото 3.19).
Трохи справа невеликий будиночок. Зруйнований. Пройшли бл. 500 метрів від Стогу.



Де сидять гуцульські пастухи, що наглядають за коровами, що пасуться на полонині.  Вони кажуть нам, що далі є краще місце з водою. За будиночком видно корито. Там є джерело. Воно і позначено на мапі.
Траверсуємо гору Радуль 1598 мнрм. Безліса вершина , поросла травою. Тільки західний схил з лісом.
Продовжуємо траверсувати гору Радуль. Ідемо по добрій дорозі. Іти через гору Радуль нікому і не спадає на думку без привалу.
Погода вітряна, хмари трохи розвіялись. Дощ перестав.
14:50 Сильний вітер. Стає дуже холодно. Під бережком  обабіч  дороги  робимо привал. Неподалік кошара і літники (фото 3.19б).



Будівлі трохи внизу.
Привал на  окраїні дороги , під берегом (фото 3.20). Зупиняємося десь над літниками.  Робимо десь так півгодинний привал. На Сергієвому пальнику готуємо чай. Готуємо чай із води,яку несли з собою. Її у нас достатньо. Бо весь день йшов дощ і води спожито мало. Чай на пальнику із бутербродами іде божественно. Каріматом закриваємо пальник від вітру.



Видно гору Васкуль з полониною  у підніжжі на якій декілька будиночків. Це полонина Гроппа.  3-4 маленькі будиночки і один довгий великий. Це очевидно кошара, щось на зразок тої над якою ми зараз. Васкуль затягнено хмарами.  За 500м від нас ще якась група (фото 3.19а). Це цієї групи ми бачили відсталих дівчат.
За хв. 40 продовжуємо рух далі.
Дорога спускається   на північний захід. Група на привалі. Дізнаємося що це одесити. Це одесити. Наші старі знайомі. В них маршрут до озера Синевір. Але через Кваси. І ще є днівка. Вони не спішать так як ми.
16:14 Роздоріжжя. Ще одна дорога сходить плавно з хребта у північно – західному напрямку. Вона також іде до ріки Стоговець і веде на Луги. На роздоріжжі вказівник на гору Щавник (фото 3.22), праворуч повертає інша дорога, нам туди, і іде на північний – схід до гори Щавник (3.23).



За метрів 300 ліс. Пройшли трохи лісом.
16:33 Підйом на Щавник (фото 3.24).
На горі перепочинок 10 хв. (фото 3.25). Виходимо на не дуже круту гору Щавник і спускаємося на полонину Щавник (фото 3.26).



17:09 Ми на полонині (фото 3.27). Прийшли одесити. Роман купив  молоко. Сергій сир. Будз. Тут біля кошар також усе позаливало. Одесити теж пробують підійти до колиби не намочивши ніг.



17:34 Підйом на гору Вихід (фото 3.28). Дорога іде в лоб трохи обходить і взагалі тікає праворуч Траверсує. Досить солідний підйом. Табличка гора Вихід.
17:46 Фото на горі. Робимо невеличкий  привал, для звіту фото (фото з.29/3.30/3.31/3.31а/3.31б).





17:53 рух далі (фото 3.32).
18:05 Добре видно зі спуску полонину Гроппу з будівлями і саму гору Васкуль (фото 3.34/3.36). Виходимо з рідколісся.



В районі гори Вихід нам трапляються слупки колишнього польсько – чехо – словацького кордону, який проходив тут до 1939 року.
18:07 Колишній кордонний стовпчик (фото 3.33). Спуск з гори плавніший не такий як підйом. Невеличкий лісок. Знову сходимо на полонину, але тут немає будиночків. Дорога під лісом розходиться. 5 хв. Зупинка для орієнтування. Одесити нас обганяють. Повертаємо ліворуч, праворуч дорога на село Шибене (Зелене). І входимо у ліс. Лісова дорога заболочена. Калюжі.  Наслідки недавнього дощу. Бачимо маркування.  
18:41 Вказівник в лісі (фото 3.37).



Одесити отаборилися в лісі. Проходимо повз них.
Дорога іде вверх. Справа на стовпі два вказівники. Один вказує на гору Вихід , з якої ми і прийшли «2,5 км , 35 хвилин» і Стій «9 км, 2,20 хв.», інший вказує на Піп – Іван «3,5 км , 1 годину ходьби» І Васкуль «1,5 км , 20 хв» . Оба з жовтими стрілочками, на яких цифра 14, наш маршрут. На самому дерев’яному  стовпі – вказівнику білий прямокутник з жовтою смужкою посередині/маркування/, також широкий прямокутник жовтого маркування на смереці поруч. Фотографуємось на горбику дорога розходиться і знову сходиться в одну.   Далі дорога іде через один струмок, потім другий. Доводиться обережно наступати на камені у воді, щоб не замочити взуття.
Потічки. 3 шт. Брід нескладний, переходиться по камінню.
Зупинка в лісі. Деякі члени групи хочуть ночувати тут.  На гарному плацу біля струмка.  Та не найкраще місце. Тут в лісі буде волого,особливо під ранок, бо потічки поруч. /Але як виявиться, краще було у лісі коли б ми знали що буде така гроза.  У лісі був б хоч якийсь затишок. Досить серйозний захист/. Оксана збігала на розвідку. Полонина Гроппа за 5 хв. звідси. Вирішуємо рухатись до запланованого місця ночівлі.
19:30 Полонина Гроппа.  Бівуак (фото 3.38).



Спочатку натягаємо тент під ним розбиваємо намети. Варимо їжу. З сторони Попа насуваються чорні хмари.
20:43 Ватра (фото 3.38).
Вже стемніло. За 10- ту вечора. Пускається дощик. Сильна гроза. Всі в намети.  Всі спати. Блискавки крають небо.  Блискавка освітлює все. Раптом розкат сильного  грому… Ми у спальниках. Щось незрозуміле звалюється на намет. Одягаю  дощовика і ліхтар на голову. Вилажу з намету. Над тентом за декілька хвилин утворилася велика ванна, прогнувся тент і набралося води.  Пробую вилляти. Не стає сил, кличу Романа . Підносимо обидві руки вгору. За другу спробу вдається вилляти. Вітер дуже сильний, задуває дощ під тент, бо утворюється своєрідне вітрило, напнуте до неба. Потрібно тент опустити. Перетягую тент. Опускаю північно – східний кінець до землі, перев’язую на смерічці намотаний шнурок.  Тепер на тенті вже не збирається вода, вже гарний стік. Гроза дущає. Лиє як з відра.

                           Підсумки дня:
                            
Цікавим було те, що ми чули бекання овець у тумані і свисти румунських чабанів та крики на незрозумілій для нас мові. Причому джерела цього звуку були для нас невидимими, бо знаходились як відчувалося на горі, а ми рухались дорогою по кордону. Якусь мить вділила нам природаВ таку погоду дорога була для нас єдиним орієнтиром аби не блукати. Сам кордон додав місцевого колориту.
Виходить із вказівників, що 18,5 кілометрів ми подолали у складних погодніх умовах.

ВІВТОРОК . 29 червня. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ.  

Маршрут: Полонина Гроппа – озеро Бребенескул.



Час руху 10:45 - 18:00
Кілометраж: 14км.
Погода відносно добра ( дощ – сонце).
6: 30 Підйом. Розпалюю вогнище. Горить погано, у пригоді став сухий спирт. Знову гасне, тоді беру заготовлене сухе смерекове гілля. Воно також вологе. І це не дивно, бо була така сильна гроза.  Буджу хлопців. Як завжди Роман встає першим.
7: 00. Спрацьовує Романів будильник. Через деякий час встають дівчата. Варимо їсти.
Місце ночівлі вибрано не дуже вдало. Промок Сергієвий намет.  У Сергія і Романа промокли спальники і вони намокли, одяг на ранок був вологим.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    
Погода прекрасна. Буде певно спека. Робимо фото керівника групи (фото 4).
10 :45 Вирушаємо. Піднімаємось полониною повільно. Оксана з Ірою рвонули вперед. Відчуваю, що кросівки так нагризли ногу, що одягаю шльопки. Роман і Сергій також зупинилися на пару хвилин.
Іра з Оксаною Щезли з очей. Продовжуємо рух далі. Ми не знаємо чи вони звернули ліворуч на дорогу, яка йде горою вверх і трохи її траверсує чи пішли прямо до хатів на полонині.
Враховуючи місцевість розумію, що якщо б вони пішли горою, то Роман б бачив, як вони піднімаються на гору, тому вони пішли рівною дорогою і сховалися за деревами. Намагаюся їх видзвонити, але в них телефони виключені. Ми піднімаємо ся дорогою ліворуч. Хлопцям здається, що нам праворуч. Знаю прекрасно, що праворуч до хаток, за якими траверс гори Васкуль, а нам ця вершина потрібна.
За кілька хвилин піднялися на гору/тепер розумію,що це і була висота 1485,4, бо тоді одразу не розібрався і не розумів чому, вийшовши на полонину, ми не бачили позначеної на мапі висоти/ . Дорога різко починає падати вниз і йде на північ, а нам треба на північний – схід. Для певності прошу Сергія дістати ГПС. Бо маршрут на карті не відповідає реальному стану справ і збиває з пантелику.
11:01 Повернення дівчат (фото 4.1).



Поки апаратура  увімкнулася. Іра з Оксаною з’явилися. Вони були біля хаток. Беру ГПС. І йду по ньому. Ми йдемо вірно. Очевидно карта не показує таких поворотів.
/Виявляється, що маршрут напряму’ до 13 стовпа, позначений жовтою смугою на мапі, не існує в реальності. Тепер уважно вивчивши карту Генштабу, дійшов висновку, що той невеликий відрізок – це просто колишній кордон до 1939 року. А на карті Аерогеодезії штрихпунктир з крапками посередині нанесений жовтим кольором помилково, тут проходив колись кордон і немає ніякого маршруту./
З’являється купу стежок. Заходимо в ліс. Якась стежка іде вверх.
ГПС показує на півн. – захід .
Тут стара дорога.
За кілька хвилин знаходимо стежку, яка проходить через галявину.
На галявині 11:19.
Знову ліс. Лісовою стежкою піднімаємося вгору. Виходимо на хребет. Зліва приходить широка стежка, що йде по хребту. То дорога з Лугів. Зараз11:25. Поруч вказівник (фото 4.2) і ввалений колишній кордонний стовпчик,вгрузлий у землю (фото 4.2а). Напис на вказівнику каже, що нам 30 хв. на гору Васкуль, 1км, на Піп – Іван 3км,45 хв. Ми на підході  до 13-го стовпчика.



Різкий підйом.  За кілька хвилин 13 стовп. Продовжуємо рух лісом. Підйом все крутішає.  Ліс переходить у густий жереб.
11:35 Підйом триває. Гора уся поросла жеребом. Видно частину Чорногори (фото 4.3/4.3а).  Видимість відносно гарна. За хребтом видніється один з українських 2 тисячників.. гора Гутин – Томнатик 2016,4 мнрм.  Також гора Бребенескул і Менчул верхівками у хмарах.
11:47 Вершина гори Васкуль (фото 4.4). Короткий перепочинок. Знімаємо наплічники. Робимо знимки. Погода прекрасна. Фотографуємося біля стовпчика з написом «Васкуль». Вершина гори також  поросла густим жеребом.



Виходить/якщо вказівник не бреше/, що з гори Васкуль до гори Стіг 10 км. Отож це означає, що з Васкуля до вказівника (відстань у зворотному напрямку)сумарно 20 км. З Васкуля на Гроппу бл. 1,5 км. Тоді ми пройшли вчорашнього дня 18,5 км.
Перед нашим зором постає вершина Попа – Івана з доволі нелегким підйомом (фото4.4/4.4а) та гора Дземброня (фото 4.4б).



11:50 Прямуємо стежкою вниз. Невеликий кут нахилу.  Гілки жеребу чіпляють наплічники. Стежка  трохи виляє. Проходимо сідловиною між Попом і Васкулем. Вершина ПІЧ звідси здається ще грізнішою, ніж з вершини Васкуля(фото 4.4в).
12:04 Великий колишній кордонний стовпчик «Р 1923» (фото 4.5). На ньому вказано рік встановлення польськими прикордонниками.
Своєрідна невелика сідловина між обома вершинами. Гарна погода, але починають згущуватися хмари над двохтисячником.  Починається підйом на гору Піп – Іван.   Внизу видно міжгір’я, через яке тече потічок Радул. На другій галявин/східна сторона/і полонини Гроппи пасуться коні чи то корови, важко розгледіти точно через велику відстань.  І там внизу через полонину,  попри потік іде стежка в обхід гори Васкуль.  Жереб рідшає і на кінець зовсім щезає.  
12:15 Подолали першу сходинку/виступ/(фото 4.5а),



долаємо 2-гу(фото 4.6/4.6а).



Минули малий стовпчик (фото 4.9а).
12:19 Над горою Гутин – Томнатик згущуються хмари (фото 4.7а).



12:26 Підйом до 3 виступу гори Піп – Іван (фото 4.9).



Вершина в хмарі. Підйом стає стрімкішим. Обабіч стежки кущики рододендрону з поморщеними рожевими суцвіттями.  Також між камінням трапляються гірські дзвіночки, яких облюбували мухи. Трапляються великі камені, оброслі жовтими лишайниками.
На Мармароси відкривається непоганий вид (фото 4.7).І в кінці кінців наштовхуємось на велику кам’яну гряду 4-го виступу(фото 4.8/4.8а).  Доводиться  її обходити.  Ідемо гусачком, один за одним на відстані кількадесят метрів. Кам’яниста стежка раптом губиться .  Починаються великі камені. Продовжуємо рух по камінню.  Частково його обходимо. Натрапляємо на стежку. Густі хмари затягли Попа за лічені хвилини.  Оксана щезає у хмарі.  Маленький старий кордонний стовпчик.  За декілька хвилин чую голоси .
12:47 Обсерваторія постає передо мною грандіозним силуетом (фото 4.10).



Ледь видима для ока. А тепер дивлюсь фотоапарат вловив її значно краще. Насправжки око ледь її бачило.  Фототехніка не передає те, що в реальності.  На превеликий жаль.   Вершина Попа – Івана. Біля Білого Слона/так називали обсерваторію поляки/ Оксана з двома чоловіками з Ужгорода.
11:51Сергій піднявся до обсерваторії (фото 4.10а).



12:54 Фото групи біля вказівника (фото 4.12).



На вершині встановлений металевий чорний хрест (фото 4.11а). Напевно в знак пам’яті загиблого туриста 2007 року.
На горі Піп – Іван Чорногірський робимо привал. Невеликий перекус халвою. Видимість трохи покращується (фото 4.11).
13:33 Спуск з Попа – Івана (4.13/4.13а).
13:43 Минули висоту 1851 (фото 4.13б).
13:48 Минаємо залишки бліндажів часів Першої   світової (фото 4.13в/4.13г).
13:49 Смотрич і Вухатий Камінь в хмарах (фото 4.14). Проходимо великий Щит. 13:58 Наближаємось до озерця, утвореного очевидно талими водами і дощами. Вода досить прозора. Видно дно і рештки промислового начиння.  
14:04 Наближаємося до гори Дземброня (фото 4.14а).



14:09 Вказівник на розвилці на с. Дземброню/Бересткчко/(фото 4.15).  Праворуч ряд окопів часів Першої світової (фото 4.16а/4.16б). Поруч підніжжя Дземброні.
14:21 Навпроти гір Вухатий Камінь і Смотрич (фото 4.17б).



Ми на першому виступі Дземброні (фото 4.17). Біля урвища з північної сторони ряд окопів (фото 4.16г/4.17).



З південної сторони відкрився вид на полонину під горою Васкуль (фото 4.17а). Думаю, що це Гроппа, де ми ночували, і озвучую всім. /Та тепер звіривши детально карту з фотографіями і порівнявши ландшафт, сторони світу, дійшов висновку, що Гроппу ми не могли бачити з цього місця, бо вона трохи внизу і ховається від ока за хребтом і за лісом. Насправжки це була полонина неподалік від Гроппи, та вона розташована на хребті під порослою лісом висотою 1497,3 з правої сторони, якщо дивитися з сідловини Піп – Іван – Дземброня, а полонина Гроппа знаходиться внизу під хребтом у південному і південно - західному підніжжі гори Васкуль. Тому висновок бачити її ми не могли точно/.
14:24 Під вершиною починається крутіший підйом. Минаємо залишки бліндажу (фото 4.17в/4.17г). І радіальний ряд окопів (фото 4.17е). Хмара стоїть на ПІЧ (фото 4.17).
14:31 Вершина Дземброні.



Хмара вступилася з ПІЧ (фото 4.21/4.18).На стовпі  табличка і вказівник з позначками відстаней. Фотографуємось (фото 4.19). На тлі Вухатого каменя (фото 4.20).На вершині , трошки внизу камені (фото 4.19а). Також поруч інший жандарм Дземброні (фото 4.20а/4.20б).Гарно видно меандри окопів на перешийку, повз які ми недавно проходили. Очевидно під час військових дій з долини очікували атаку з полонини Пильця в тому місці.
14:40 Спуск.
Вузький перешийок (фото 4.21а).
15:01 Вказівник на Бребенескул (фото 4.21б)
15:16  За кількадесят хвилин знову окопи (фото 4.21в).
15:31 Густі хмари. Минаємо великі скелясті виступи (фото 4.22а/4.22б). Складно орієнтуватися по компасу. Здається що вже б мав десь бути Менчул. ГПС показує що до цієї верштни ще трохи треба іти.  Треба бути уважним, щоб не піти траверсом і не зрізати Бребенескул.  
Невдовзі починається підйом. Справжня гущавина хмар.  Видимість менше 5 – ти метрів. Зупиняюсь. Всі поодинці з’являються із густо туману. Перепитую чи всі бачать одне одного. Ще з часів Брусиловського прориву вцілілі спіралі натягненого колючого дроту. І просто рештки, шматки колючого дроту під ногами. Камені . Трохи альпійки між камінням. Відчувається, що виршина вже за кількадесят метрів. Залишки окопів , видовбаних у камінні. Очевидно тут тримали радіальну оборону.  І бій був жорстокий. Виходимо на вершину. Тут одразу потрапляємо у вітер, який дме із – за гори. Через мить пробивається з імли силует слупка. Нарешті! 23 стовп колишнього польсько – чехословацького кордону. Це  Гора Менчул – 1998, 4 м над рівнем моря.



16:08 Ми у хмарі (фото 4.23). Сідаємо біля стовпчика. На наших куртках конденсується пара, перетворюється в іній. Ми, як дерева взимку, зодягнені інеєм / памороззю/. Сильний вітер дме з північного – сходу.  Ми сховані за невеличким горбиком вершини, яку увінчує стовп №23. Тому вітер не так відчувається. Невеличкий перекус.
Вітер шалений. Страшно холодно, бо ми розігрілися і спинились.  Після невеликого перекусу рух далі. Вказую напрямок, зорієнтувавшись по компасу.  Пускається дощ. Даю команду, щоб усі одягали дощовики.
16: 49 Вершина Бребенескула (фото 4.24/4.25/4.26).





Стовп з табличкою, на якій стерся напис. Хтось пробував нашкрябати чимось металевим « Бребен…с…к». Нечіткий напис.  Але 25 -й прикордонний стовп неподалік підтверджує, що це саме ця вершина.  Фоткаємось і швидко тікаємо. Всіх знимкую, але хочу щоб зазнимкували і мене: це не просто гора. Це друга за висотою  у Східних(Українських) Карпатах - 2035,8.  Вітер шалений/нестерпний/ і ще цей дощ. Тріпає дощовики, в яких значно тепліше. Ледь одне одного чутно. Доводиться кричати. Погода досить екстремальна.
За хвилин 20-ть проходимо повз стовп №25/5. За кільканадцять хвилин минаємо кам’яні виступи висоти 1985,3.
Близько 20 хв. і  вже стовп №28. Приймаємо рішення спуститися до озера Бребенескул, бо до Несамовитого 3 км. Повертаємось, щоб знайти стежку – спуску. У тумані її не видно. Знову вертаємося. Знову видно у тумані 28 стовп. Просто ніколи не спускався на озеро і точно не знаю де стежка, ще й нульова видимість. ГПС показує 150 метрів до спуску. Пройшли 50-ть, але стежки не виявили. Довелося іти по азимуту за компасом і натрапили на стежку, яка ішла справа, а за ГПСом вліво було ще 100 метрів.
Близько 18:30. Біля озера 2 намети. Хтось вже є у таку негоду.
Вибрали місце ночівлі у кам’яному замку. Сильно гне  дуги. Такий вітер, що може їх поламати. Роман мусить тримати палатку, щоб я встиг її укріпити. Намет накрили тентом і приложили камінням, аби й його не зірвало і не віднесло невідомо куди, бо вже Сегіїв намет зірвало поривом вітру, через те що не встиг укріпити,  але він встиг його впіймати.  
Тільки почали розпаковуватись, як вперіщила сильна злива. І грому не було. Ні з того ні з сього сильний шум. І дощ. Всі в намети. Решту речей  я повідносив у намети.
Сергій заскочив у свою палатку з Оксаною. Через кілька хвилин вона промокла. Ми з Романом укріпляли тент камінням і відправили Іру в середину. Роман встиг закинути свого рюкзака в сергійову палатку, потім , коли вона промокла перебіг до моєї.
Роман з Ірою в моїй. Я позабирав з дощу усі решту речі.
По черзі Оксана з Сергієм перебігли в мою. Мусив відкривати тент палатки і підтримувати, щоб вони залізли без перешкод.
Джинси змокли вище колін. В намет і знімаю.  Одягаю спортивні.  Довелось вертатися в Сергієвий намет, бо не знайшлося інших бажаючих. Там ж наші наплічники, їх треба поставити стоячи, один на одного сперши, бо вони лежать і промокнуть у калюжі всередині палатки. Тай там ще Сергіїв телефон з ГПСом в його наплічнику в нижній кишені.
Пішов град розміром з черешню. Стало дуже темно. Пориви вітру врізаються у намет.
Готуємо їжу і питво на пальнику. Чути газом в наметі змушені відчиняти час - від-часу вхід. Бл.23 – ї лягаємо спати.
Спостереження : вода на пальнику на високогір’ї закипає в 2 рази довше, ніж наприклад на висоті 400 – 500 м нрм. Тут близько 20 хвилин закипає 1.5 літрова посудина. Вдвічі більше часу.      
Було сильно чути газом , очевидно через те, що намет мало дихав, накритий тентом.    Але тент прекрасно захистив від штормового вітру і сильної зливи.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

СЕРЕДА. 30 червня. ДЕНЬ П’ЯТИЙ.
Маршрут : озеро Бребенескул – екопункт Перемичка.
                                                                                              


Час руху: 10:19 – 19:39
Кілометраж: 16км
Погода: ранок - туман

9:38 Погода без змін (Фото 5 ).
Після такої некомфортної вчорашньої нічки і вечірнього промокання від зливи Сергій вирішив купити собі нормальний намет.    
Погода без змін. Ентузіазм помітно знизився. Погода не покращується. Знову туман висить у верхах. Починаючи від висоти 1850м. Чекати безглуздо. Але й іти в такому тумані складно.



Та іншого виходу нема. Києвляни і одесити давно вже вшилися звідси. Виходимо 10:19 (Фото 5.2/5.3).



Озеро Бребенескул ледь видно (Фото 5.5/5.5а/5.6)



Ноги кросівки натерли. Іду в "шльопках".
Підйом на хребет (Фото 5.4). Ми в гущі хмари.



11:02 Траверсуємо гору Ребру (Фото 5.7).



Щось схоже на просвіти було між хмарами. Іти в шльопанцях незручно. Досить слизько. Під ногами альпійка , доволі кам’яниста стежка. Ще й цей туман.  Вітер дуже сильний. Деякі члени групи ще не були на такому вітрі.  Роблю доволі екстремальні фото. Через що й ,наздоганяючи, вдарився ногою у камінь. Неймовірна біль. Почав хромати. Важко іти.  Бачили у тумані 30 стовп. Послизнувся у шльопанцях, упав. Фотоапарат в болоті.
Над озером Несамовитим Оксана зупиняє всіх. Всі хочуть сходити з маршруту. Повстання в гірському батальйоні!!! Внизу не те що озера - нічого не видно. Все у хмарах. Моєї пропозиції іти через Говерлу в таку погоду ніхто не підтримав.
Спускаємося густим жеребом.
11:38 Зупиняємось біля Несамовитого (Фото 5.8/5.9). Знимкуємося.



Пробую одягти кросівки. Все марно. Не можу у них іти.
Від Несамовитого видно, що вище висоти 1700 – 1750 ідуть густі хмари. Це наш туман. Виходить ми ішли цих кілька кілометрів весь час у хмарі.



Хребет і вершину гори Туркул,  яка  має бути праворуч також не видно.
Ідемо по дерев’яних  стовпчиках з вказівними металевими стрілками на маківці. Потічок дуже розлив. Минаємо воду. Намочуємося. В багатьох місцях перейти , щоб не намочити ноги неможливо. Не знімеш взуття, бо грунт перетворився в багнюку.
Сергій хотів б на Говерлу, адже ще там не був. Тут нище вже немає хмар. Відкривається вид на хребет Малі Кізли (Фото 5.10а),



потім на Великі Кізли (Фото 5.10б).



Спускаємось все нижче.  Погода  покращується. Я дуже невдоволений , що ми не рушили далі. І сходимо з маршруту.  Але розумію, що не всі члени команди готові блукати і намацувати ногами стежку маршруту,  яка іде по хребті.
Зливається декілька потічків.  На карті зливи потічків на висоті 1395м.
13:54 Перший брід (Фото 5.11/5.12).



Малий потічок Прута досить прибув (Фото 5.12а/5.12б). У шльопках брід переходити досить зручно, зважаючи на мале й середнє каміння у потоці.
14:00 Другий брід. Вже вужчий.
За кілька хвилин зупиняємось на привал на широкому плаю у лісі . Ми під висотою 1653.
14:20 Проходимо неподалік метеостанції і біостаціонару(Фото 5.13). Гарно ці будівлі дивляться на фоні Брескула.Добре проглядається Говерла (Фото 5.14).



14:25 Внизу видно турбазу «Заросляк» (Фото 5.15).



14:26 Вказівник на Заросляк (Фото 5.16). Від Несамовитого пройшли 5,5 км. Залишається 1,5 км.
14:32 Дерев’яний місток через потік(Фото 5.16а).
15: 05 відпочинок під накриттям з лавами.
15:15 Вирішуємо дзвонити, щоб взяти додатковий день. І Оксана - щоб продовжити рух по маршруту, враховуючи покращення погодних умов. Ми з Романом маємо подзвонити на роботу. Біля Заросляка немає зв’язку, тому мусимо трохи піднятися на Говерлу.
З Говерли спускаються групи. Дівчата кажуть, що там далі із зв’язком усе гаразд. Мусимо підніматись незалежно від того чи нам дадуть дозвіл в мін спорту і на роботі.  Ті хто спускається радять нам залишити рюкзаки внизу. Вони не знають звідкіля ми йдемо і куди. Слово Ділове їм нічого не говорить.  Їх цікавить чи ми будемо ночувати на Говерлі.
15:43 Продовжуємо підйом на Говерлу. Проходимо повз потік Прута (Фото 5.17).



Підйом крутішає.
15:48 Оксані дають дозвіл. Зв'язок не дуже добрий.
Фотографуємось біля вказівника на Говерлу (Фото 5.18)і продовжуємо рух по маршруту. Часу ще вдосталь до Перемички.
Незабаром з’являється добрий зв'язок. Нас відпускають з роботи.
17:28 Перший виступ Говерли. Недовгий перепочинок (Фото 5.22/5.23).



Добре видно з правого боку Говерли гору Петрос (Фото 5.19).



Внизу видно метеостанцію на хребті і Заросляк (Фото 5.20). Неподалік меморіальна стела загиблих у 2009 році туристів (Фото 5.21а).
17:40 Продовжуємо штурмувати Говерлу (Фото 5.21).



Маршрут позначений дерев’яними стовпами з маркуванням (Фото 5.23а), в такому випадку можна рухатись вперше і без карти. Надійшла велика хмара на вершину Говерли.
18:29 Вершина Говерли (Фото 5.25/5.26).



Ми у хмарі. Робимо фото на Говерлі.  На Говерлі табличка і вказівник на турбазу «Заросляк» біля підйому з неї(Фото 5.24). Обеліск. Навколо нього велика підкова (Фото 5.24б).  Пам’ятник земель України з Тризубом (5.24а).  Видимість погіршилась і орієнтування стало набагато складнішим.  
18:40 Спускаємось з Говерли у західному напрямку (Фото 5.27/5.29).  Гірська стежка доволі кам’яниста. Треба бути досить обережним.



18:51 Біля висоти 1850,2 (Фото 5.28).



Зупиняємось під вершиною 1850 на декілька хвилин. Видно неподалік  альпіністський будиночок (Фото 5.29а). Двері відчинені навстіж. Очевидно у літній період тут ніхто не зупиняється , тому що в найблищій усюді тут нема дров.



19:39 Екопункт «Перемичка» (Фото 5.30а).



Поруч розташований недобудований притулок (Фото 5.30).



З галявини добре видно Петрос, через який пролягатиме наш завтрашній маршрут (Фото 5.31).



Сушимось. В хаті є гарна піч, правда без чавунної кухні. Тільки якісь бляхи. Сушимо одяг, взуття, а палатки на вулиці, зрозуміло що добре не висохнуть, бо вже нема сонця. Рюкзаки від намоклого одягу і палаток були важчими. Біля Бребенескула неможливо було це все посушити.
Взялися варити їсти. Зварили. Довго варилося, бо  погано горіло. Трошки настоянки на травах до їжі.
Спостереження: вогнище трохи нище висоти 1800 горить значно гірше, дає менше жару.

                             Підсумки дня:
                          
Було помилкою ночувати біля Бребенескула, оскільки нам на один день залишалося дуже багато пройти. Потрібно було таки продовжувати рух. Але враховуючи моральну непідготовленість більшої половини групи. Рішення ночувати тут, очевидно, таки правильне. /Врятував ситуацію той додатковий день, що ми собі його добавили. Можливо потрібно було іти до Несамовитого, там між жеребом менше відчувався б вітер. А найоптимальніший варіант був розбити табір під сідловиною Брескул – Говерла.
Позитивним є те, що ми побували на найвисокогірнішому в Україні озері Бребенескул, що знаходиться на висоті 1801 мнрм. Незважаючи на погоду день видався досить цікавим. Побачили трохи Чорногори, бо до Дземброні погода була непоганою, окрім хмари на Попі – Івані. День додав досвіду ходіння і орієнтування в тумані. Довелося шукати стежку – спуск на озеро Бребенескул. Двічі її проходили. Довелося іти всліпу по азимуту. Та натрапили на стежку. Спуск враховуючи і туман досить екстремальний, мокра альпійка в поєднанні з крутим схилом утворюють чималу небеспеку.
Хоч було багато морального і фізичного напруження самооцінка групи зросла.
Висновок: Я не вгадав із взуттям. Але у мене не було іншого виходу. Бо кросівки нагризли так що йти не міг. І я одягнув шльопанці Коли слизько і дощ. Їх категорично заборонено одягати.  Хоча був вихід попросити у Романа кросівки.
В жодному разі не йти по каменистому грунту в шльопках, навіть якщо камені незначні.

ЧЕТВЕР.  1 липня. ДЕНЬ ШОСТИЙ
Маршрут: екопункт Перемичка – смт Ясіня



Кілометраж: 18 км
Час руху: 10:02 - 21:24
Погода: ранок – сонце, день – сонце, короткочасний дощ, вечір – сонце.

Бл. 6-ї чути крізь сон, як якийсь птах лазить по даху хати і літає навколо.
7:00 Підйом.
Відчинивши двері, до хати влетів окільцьований голуб (фото 6.1/6.2).



Дрова таки були вологими. Тому так погано горіли. Стружу ножем обрізки сухих дощок , що хтось приніс до хати. Сокири у нас нема. Сокира була у Юрка  Львівського , але він її забрав із собою. Чай закипів дуже швидко на трісках . Значить дрова принесені хлопцями були таки вологими. А не справа у висоті над рівнем моря.
Нога спухла. Не уявляю як ітиму. Підняв настрій окільцьований голуб. А то вже і керівник побачила, що щось зі мною, бо практично не розмовляю і без настрою.
Сонце висушило палатки аж сьогодні.
9:48 Збираємось от – от виходити. Відкривається вид на гребені північних хребтів. Раптом впізнаю хребет гір Синяк – Хом’як – Малий Горган /у 2008 там був/(фото 6.3) і видно й Довбашанку.



10:02 Фото біля Перемички (фото 6.4/6.4а/6.5).



Важимо наплічники. У Сергія 13 кг, у мене 13,5, у Романа 12, в Оксани 9кг, в Іри 7,5.
10:05 Вихід.



10:34 Полонина Скопеська (фото 6.6/6.6а/6.7).



Неподалік будиночків ліворуч дороги на дерев’яному стовпі білий вказівник у вигляді стрілки з 15 номером на жовтому тлі « Петрос 3 км 1,5 години» ходьби і жовта таблиця з написом « полонина Скопеска 1518 мнрм». За вказівником добре проглядається вершина Петроса.
З полонини      відкривається вид. На кілька хвилин показується  хребет гір Хом’як, Синяк, Малий Горган (фото 6.7). І поруч – лівіше-  сусідній , Довбушанка – Ведмежик- Пікун (фото 6.7). Погода прекрасна.  Ясне сонечко і ні хмарини.



Виходимо з полонини тепер ми бачимо її з лівого боку, якщо озирнутись (фото 6.8). Видно ті дерев’яні сараї. І внизу, тепер його добре видно з боку,  на галявині між рідколіссям смерек, будинок. Якихось метрів 300 від сараїв. Позаду Говерла , попереду Петрос. Справді стоїть перед нами , як камінь, адже з грецької назва Петрос перекладається  як камінь.



11:12 Полонина Головчеська. Дорога виходить з смерекового лісу (фото 6.10/6.11).



Справа приходить ще одна дорога. Фото знака.   Жовта табличка - 1488 м н.р.м. (фото 6.12) Пасуться корови, які стають добрими фотомоделями (фото 6.9).
Привал на 15хв. На горизонті добре проглядається хребет Попа  –  Івана Мармароського. Який знаходиться на відстані 30 – 35 км через хребти. Хіба що гвинтокрилом можна подолати таку віддаль напряму.  А так доводиться діставатися хребтами.  Перепочинок під горбом, на який тікає плай з дороги на Кваси.



11:25 Підйом на Петрос (фото 6.14). Звертаємо з дороги, що іде серпантином на Кваси, на стежку, яка вискакує на невисокий, але доволі стрімкий горбик (фото 6.14а). Плай підходить під гору.



11:50 Підйом триває (фото 6.15/6.16/6.18). Іти досить важко з перебинтованою ногою. Час від часу відчуваю біль від невдалого кроку між камінням.



12:04 Перший виступ Петроса. Короткий перепочинок.



Відкривається вид на Мармароси (фото 6.18), праворуч масив Гори Піп – Іван з Петросом і Берлебашкою (фото 6.18б/6.19),



видно наш підйом і Чорногірський хребет (фото 6.16).



Починається крутий підйом.



Трапляється жовте маркування 15 маршруту на великих  каменях.



12:27 Оксана з Київським подружжям подолала 2-й виступ.
12:30 На 2-му виступі Сергій.
12:48 Видно каплицю. За кілька хвилин і інші члени групи піднімаються на вершину.
12:52. Погода гарна, хоча з’явились  хмари.
Перекус на Петросі з київськими (фото 6.26а).



Вгостили їх кількома ковтками  бальзаму. А вони нас будзом. На Петросі зруйнована каплиця, із забитим дошками вікном.. Без дверей.  Баня каплиці лежить неподалік.  Драбина під каплицею, на яку ми повкладали свої наплічники.   Покручений хрест з металевих прутів з розп’яттям (фото 6.23).



Зліва від хреста дерев’яний стовп. Очевидно тут колись була таблиця з назвою гори, а тепер на стовпі написано червоною фарбою з балончика « Тут був Вася»(фото 6.28а1). Також виложений з каменів напіврозібраний тур (фото 6.27/6.26). Невисокий стовпчик з азбестової труби з написом трьома літерами «КБЗ», це межа Карпатського біосферного заповідника проходить по горі. Щось схоже є і під Берлабашкою.
Андрій київський питає. Що то за хребти на півночі, а я йому і кажу що то /з права на ліво/Хом’як - Синяк і Малий Горган - один хребет (фото 6.21).  Довбушанка, Ведмежик, Пікун, Полєнський і Кози гора – інший (фото 6.21). Він хвалиться , що хоч там сам не був. Але була його дружина.
На північному – заході гора Шешул (фото 6.22).



Видно Свидовець (фото 6.23а),



Чорногірський хребет (фото 6.25/6.27г),



масив Довбушанки (фото 6.27а) і Синяка (фото 6.27б) вдалині, а між хребтами внизу лежить село Лазещина, Мармароси (фото 6.26/6.27в/6.28).



Ми мусили швидко прощатися з нашими київськими друзями. Бо насувалася десь з території Румунії велика грозова хмара. Так шкода, що ніхто не взяв ніяких контактів.  А київська Оксана так хотіла подивитись на наші спільні фотографії (фото 6.28а2).
Вказівник. Така сама Біла таблиця у вигляді стрілки, яку на гострячку доповнює жовта мала стрілка з цифрою 15.  На дерев’яному стовпі увіковічнили  свої імена підкорювачі вершини. Біостаціонар 5,5 км,  2 години і Кваси 14 км, 6 годин. І хтось написав ще щось жовтим балончиком. Напис зверху донизу (фото 6.28а).
13:30 Спуск з Петроса. Спускаємося з Петроса в північно – західному напрямку.
Праворуч скелі. Спускаємось до пологого виступу. Зі східної сторони праворуч дуже стрімко.  Бачимо, що в тій стороні за Близницями вирує грізний циклон. Хмарами затягло пів неба і він наближається різко до нас (фото 6.30).
Поволі до висоти 1727.
14:19 Перепочинок неподалік вершини  Петросула. 10 хв. Насувається грозова хмара (фото 6.29). Вона вже набагато ближче. Вирішуємо спуститися на полонину і не йти через гору Какаразу. Навколо видимість трохи погіршується , але сусідні хребти ще видно (фото 6.29/а,б,в).





За 15хв. Висота 1727,8. Вдалині погримує. Крають небо блискавиці.
Спускаємось все нище . Натрапляємо на стежку, що іде рідким жеребом і заростями гірської вільхи. Входимо у рідколісся молодих смерек. Внизу видно полонину і багато будиночків. Спускаємося. Смереки на схилі практично не ростуть. Лиш одинокі кущики жеребу.
15:00 Спуск на урочище Печеніжиську (фото 6.31/6.31а/6.32/6.33/6.34). Досить складно спускатися, якщо взяти до уваги ландшафт. Каменистий грунт, порослий гірською вільхою.



Вирахував, що до циклону близько 3км. На мою думку, якщо врахувати швидкість звуку, то за хв. 20-30 мав би бути дощ.
15:03 Перейшли струмок.



Нас зустрічають діти (фото 6.34в/6.34б). Ми зав’язуємо з ними діалог.





Короткий перепочинок.
15:14 Гуцулка несе молоко (фото 6.34б).
15:15 Вихід з полонини.
Рух лісом 10 хв. Зупинка на обід. В лісі привал.  Від дощу натягли тент. І розвели вогонь. Обід. За кілька хвилин почав крапіти дощ. Нас зачепило крилом хмари. Дощ пішов не сильний. Ми уже не спішимо. До Ясіні не так й то далеко.
Бл.17 -30 Рух далі. Незабаром дощ припинився.
Рухаємось лісом. Стежка прекрасна. Доводиться долати час від часу сильно розлиті струмки. Через якихось пів години знову пускається невеликий дощ ненадовго. Долаємо з труднощами, аби не намочити ніг, сильно розлитий струмок. Короткий перепочинок. Перед полониною долаємо потік, переходимо по дрібному камінню.
18:40 Полонина Шесса (фото 6.35/6.35а). Стежку розлив потічок. Мусимо переходити.



Рух  строго на північ.
Рухаємось по лісовій дорозі . Дорога дуже заболочена. Дорога досить кам’яниста і дуже болотиста. Я відстав.
Зустрічаю гуцула з сином, що ідуть на Шессу. Той каже , що нам звернути треба біля пам’ятника.
Виходимо на галявину. Долаємо велике болото. Всі мене чекають на галявині.
Рух прямо. Ідемо стежками деякий час попри дорогу, щоб не йти по болоті дороги.
Минаємо 1-й поворот.
Гуцул пасе у лісі корови.
Минаємо 2-й поворот.
Роздоріжжя. Дорога плавно падає вниз. Болото
19:38 Вихід з лісу. По обидва боки вориння . Починаються обійстя смт Ясіні (фото 6.36).
Відкривається вид на Петрос – Говерлу.



З іншого боку на Свидовець.

Минаємо калюжі і заболочені місця дороги, доводиться іти берегами.
Рухаємось до висоти 862 (фото 6.37).



Рухаємось берегом понад дорогою, бо  на дорозі глибокі вирви від дощових вод. Іти складно.
Дорога в багатьох місцях повертає змійкою. Проходимо попри соновий бір. Люди щось там збирають. Кажуть, що ми ідемо вірно.
20:45 Пам’ятник. Фото групи і невеликий перепочинок (фото 6.38а). Фото на тлі Петроса (фото 6.38).



З північного – заходу показується Чорна Клива (фото 6.38б),



також внизу видно хати смт, над якими вдалині масив Синяка (фото 6.39).



Рух вниз. За пів години виходимо до залізничного насипу. Біля залізничного мостика підіймаємося на насип і переходимо колію. Жіночка каже що ми рухаємось вірно. Рухаємося повз колію. Бачимо вокзал.
21:24 Вокзал. Залізнична станція смт Ясіня(фото 6.40)



                         Підсумки дня:


Місце ночівлі було прекрасне. Ніч була найкомфортніша і найтепліша. Хоча жодна холоднечею не відзначилася, хіба що вологою. Колоритною емоцією був окільцеваний голуб. День на рахунок погоди був найкращим за усі попередні. Не враховуючи те , що нас потурбував невеличкий дощик, коли ми були у лісі і рухались до Шесси. Ми чекали сильнішого. Минулося.
Вийшли 0 10:00, хоч прокинулися найпізніше. Ну тут такий чинник: не треба було збирати намет і тент.  

ВИСНОВОК:

Загалом група подолала 105 км. З урахуванням коефіцієнту перепадів висот 126 км /якщо брати середній коефіцієнт 1.2/
Дуже допомогло від блукань те, що відтинок маршруту від повороту на полонину Берлебашку аж до ПІМ, та від ПІЧ до Петроса я знав. На весні були на ПІМ, а на Чорногорі уже 3 рази.
Найскладніші ділянки маршруту були в таких місцях: полонина Гроппа через неточності на мапі,  гора Бребенескул через туман, і спуск до озера Бребенескул/також туман/   і в лісі на шляху до Ясіні, що не дивно, бо це ліс/хоча у лісі-без пригод/.  ГПС мало чим допоміг. Наприклад, спуск до озера показував за 150 метрів. Пройшли 50-ть, але стежки не виявили. Довелося іти по азимуту за компасом і натрапили на стежку, яка ішла справа, а за ГПСом вліво було ще 100 метрів.
Літописець : Василь Кордяк. 2010.


Коментарі(2)

20.09.2010, 22:19 
Додав:
Пройшлись гарно:) Початок маршруту на ПІМ і справді знайти можна трохи повернувши назад від Прикордонного гарнізону. Прикордонники зазвичай полюбляють потягнути час із туристами, чекаючи спонсорської допомоги. Будинок зліва, при підйомі на ПІМ не альпіністський, а прикордонників. Мабуть ще й зеленого кольору:) Ночувати можна на пол.Лисичій - де ще стоїть напіврозвалена колиба, а від неї можна легко збігати на ПІМ, Берлебашку і Петрос Мармарозький:) Ми саме так і робили. До речі - біля "добротного будинку" в лісі є стежка, яка допомагає зекономити бл. 1 години на підйом до полонини.

20.09.2010, 22:27 
Додав:
А біля того будинку є ще друга стежка, яка виводе прямо на полонину. Але підніматись нею не варто, бо крута дуже. Але спускатись норм.


Маєш що сказати? Зареєструйся.




Ваш аккаунт:

Логін:

Пароль:


Запам’ятати:


реєстрація
Партнери:
Реклама:

        © 2007-2010 Дизайн та програмування: sunny_yo  

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET