Ви зайшли як незареєстрований користувач
Сайт:
Зараз на сайті:

Запис у блозі

14.12.2010, 15:15 рубрика: Репортажі
Гайда, куме, на Попа
Додав:
     Перших пів березня справедливо можна вважати часом календарної війни між холодною суворістю зими та теплим сонцем весни. Одна вже на ладан дихає, однак не спішить здаватись, а друга ще не розквітла настільки, щоб залити всю землю тендітними первоцвітами. Початок березня дарує ще один додатковий вихідний день – 8-е число у нас свято прекрасної половини людства. А це, в свою чергу, дає можливість розрадити своє, поки що незайняте дамою серце, десь в далеких синіх горах. Наприклад,  на чорногірському Попі. Ця гора віддалена від основних транспортних магістралей, тому за два вихідних дня підкорити її доволі непросто. А три – якраз те що треба. Далі все по рецепту: знаходжу ще двох бахурів (теж вільних :) ), пакуємо рюки і в дорогу.

Швидко добратися до точок виходу на маршрути в сторону Попа Івана чорногірського (с. Шибене та с. Дземброня, Верховинського району) є великою проблемою. З цими краями немає стабільного автобусного сполучення, та ще й буси їздять по абсолютно незручному графіку.

Ми вирішили стартувати з села Дземброня, вийти на Піп через гору Смотрич та спуститись в Шибене повз озеро Марічейку. Першим завданням була телепортація до Верховини. З Чернівців є кілька варіантів добирання до центру Гуцульщини. Перший – комбінований: поїздом до Коломиї, потім пересадка на дизель до Ворохти і далі автобусом до Верховини. Другий – автобусами через Коломию, третій варіант передбачає добирання теж автобусами, але через Вижницю – Косів. Все, що перераховане вище, має ряд недоліків, основні – це пересадки, гаяння часу на чекання автобусів по вокзалах та  інші неприємності, пов’язані з користуванням приміським транспортом.  
Та є ще одна можливість доїхати до омріяної Шамбали.  Йде через столицю Буковини великий та м’який автобус Київ – Верховина. Посадка о 07:20, прибуття о 12:30, справжній ідеал! :)  На нього ми і поспішили.

Повз вікна проносяться дерева, будинки, села та чорно-білі поля. Автобус майже порожній. В Коломиї  водій просить пасажирів зачекати на вокзалі, доки він з’їздить на заправку. Проходить ціла година, доки автобус вернувся назад. Вже стає зрозумілим, що о пів першої у Верховині ми не будемо.



Тим часом з неба засніжило, горби вставали все вищими, а гори – ближчими. Косів приніс ще одну проблему: із-за поганого стану дороги до кінцевої зупинки, на жаль, не доїдемо. Просять пересісти до біленького бусика-мерседеса, який вщент забитий людьми. Нас з рюкзаками насилу впихнули та зачинили двері. У новому, ще не запатентованому камасутровському положенні, лайнер доповз до одного із сіл верховинщини, де з миром і здох. Ще година чекання на наступного автобуса і ось вона - Верховина.

На автостанції виклали рюки (така собі приманка для таксистів) та влаштували перекус шоколадними батончиками. Вже нікуди не поспішаємо, адже автобус на Шибене вирушив ще годину тому. Не встигли доїсти, як підходить таксист. До Дземброні просить 100 гривень. Бажання торгуватись не було, бо година вже пізня, та й погодні умови не радували. Тому сідаємо в старенького VW Passat і їдемо вздовж гірської річки, милуючись білим царством.

Одну годину зайняв підйом з центру Дземброні до  колиби під Смотричем.  Ми перегнали по дорозі гомінливу групу киян, по дорозі зустріли ще хлопців зі Львова, що повертались додому. В очі кидаються дорогі дачі, що побудовані вздовж стежки.



  

Колиба виявилась порожньою, маємо право вибору помешкання. Найкраща кімната -  ліва від входу. Тут є розвалена груба, яка димить на всю хату і не дає ніякого тепла, двоповерхові нари та рівний стіл. Попередні тимчасові мешканці залишили багато продуктів. До  нас приєдналися двоє киян, які допомогли приготувати вечерю. Фруктовий чай з бальзамом, гарячий суп, розмови про гори та далекі краї зробили цей вечір приємним та дружнім.

  

Вночі температура упала з +1 до -14, вся рідина, що була у нас (крім вина та бальзаму сусідів) замерзла. Ранок подарував прозоре морозне повітря та вогняного кольору світанок.

  

  

У намірах киян ночівля в обсерваторії, ми ж хочемо встигнути спуститись до Марічейки. Тому прокинулись значно раніше від колег, поснідали та вирушили на маршрут. Наш напрямок – вгору одразу за колибою, стежка протоптана попередниками (дякуємо), тому йдемо швидко. Пройшовши смугу лісу, виходимо до галявини, звідки видно у всій красі скельні виступи Смотрича. З східного боку все ближче та ближче грізний сніжний фронт.

  

  

  

Перед Смотричем ховаємо трекингові палиці та дістаємо льодоруби. Дійшовши до перемички, робимо зворотній реверанс – сніг тут глибокий та пухкий. Мене особливо вразив холодний сніговий простір  з фактурами гір, підсвіченими сонцем, який відкривається з вершини Смотрича. Тиша, стукіт серця і снігова пустеля від краю горизонту і аж до твоїх ніг. А попереду -  чорна небесна завіса, що коле обличчя замерзлими кристалами води та дихає свіжим вітром.

  

  

До основного хребта тягнеться вервечка людей з рюкзаками, потроху їх наздоганяємо. На сідлі вітер дує чітко з правого боку, обліплюючи половину фізіономії снігом. Підійшовши до 18-го стовпа старого кордону, доводиться тепліше вдягатись. Тут серйозно віє. Під ногами – фірн, з-під нього виглядає суха трава. Та на деяких ділянках досить пристойний шар свіжого снігу.

  

  

Перед підйомом на Чорну Гору знову монументальна картина у свідомості. Я бачу перед собою силуети людей, що йдуть до білої примари. Їхній крок повільний, однак твердий та чіткий. Холодне сонце осліпило їм очі. Примара є їхньою метою, так само як і моєю. Я синхронізую кожен крок з кожним вдихом. І враз зупиняюсь, блискавично оглянувшись назад. Вітер молотить іскрами по очах. Сніг завіває мої сліди і сліди тих людей. Вони зникають. Сіра стіна. І простір…

  

Притулок від вітру був знайдений в одній із кімнат колишньої Обсерваторії. Тут перепочинок, гарячий чай з шоколадом та трохи обморожені яблука. Боже, яке все смачне. Підкріпившись, роздивляємось всередині: біла стеля, білі стіни, біла підлога. Справжній Білий Слон :)

  

Обсерваторія, схожа на бездушне створіння ззовні, всередині живе своїм життям – перед нами сюди зійшли кілька груп альпіністів, по кімнатах чути гул примусів та веселі голоси. Інколи до нас заглядає чиясь голова – їй теж цікаво, хто їхні сусіди і що вони роблять.



Нам вже треба спускатись, бо не встигаємо  до темноти дійти до Марічейки. Зі сторони Шибеного ніхто не піднімався і не спускався – стежки немає, доведеться степити самим. Звідси починається справжній екстрим. Ми з Валентином ще зелені, вперше в подібних умовах. За важілями управління  Юрій, який проводить просто блискучий тренінг з орієнтування та пересування по засніжених схилах. Спочатку рухаємось високогірною зимовою пустелею в бік Шибеного. Доводиться долати добрячі фірнові ділянки, подеколи з гарним льодом та глибокі сніги, що досягають рівня пояса. Таким чином, не доходимо до сідла між горою Шурин І Попом, та звертаємо вліво перед жандармом.

  

  

Спускатись по засніженому жерепу, скажу я вам – то є фист кайф :) Перші два кроки вдається зробити без проблем. Але ступати треба дуууже ніжно. А потім бац – і уже провалився в сніг, спершись рюкзаком. Якби його не було – пішов би далі, адже снігу на схилах нападало до півтора метра. Опираєшся на рюкзак, стараєшся щось намацати під правою ногою, піднімаєш ліву і потроху піднімаєшся на ноги. Попутно шляхаєш і проклинаєш все на світі, в першу чергу сніг і ці кривоверхі «йолкі».  Далі крок – і знову провал. А в одному місці було взагалі кайфово: завдання - спуститись, тримаючись за криволісся, з 5-ти метрової скельної полички.



Один раз навіть телефонували (є київстара дві поділки) знайомим з проханням надати координати озера Марічейки для орієнтування. Ця вправа виявилась не з легких, тому вчіться користуватись сервісами електронних супутникових карт :) І подяка Сергію та Володимиру за те, що витримали тест і допомогли нам знайти озеро.



Доки чекали координат, ззаду почувся тріск гілок. Схвильовано оглядаємось. Чути людські голоси, полегшено зітхаємо. Згодом побачили, що нашими слідами спускається ще одна група, як згодом виявилось, львів’яни.

Ура, Юрій натрапив на стежку, тепер можна чимдуж бігти до тепла колиби. Поспіли якраз до сутінків, навіть встигли назбирати дров для грубки. Підходять наші переслідувачі, кажуть, шо ми екстримали :) Оселяємось разом, гріємось теплом полум’я, пригощаємо колег гречкою з м’ясом. Стан колиби на полонині Веснарка набагато кращий, ніж під Смотричем. Принаймні, є нормальний шпаргат з грубкою, на якому можна і їсти зварити, і зігрітись, і мокрі речі підсушити.  А незабаром поряд з старою колибою буде нова, значно краща. Надіюсь, її не умудряться спалити горе-мешканці, як це було зовсім недавно…

  

Ніч подарувала чергову порцію морозцю, уже майже 16 градусів з мінусом. Вранці всі схопились, взялись за фотоапарати та мольберти та повибігали надвір. Гарячі і водночас морозні промені світанкового сонця творили навкруги магію, перетворюючи кожну сніжинку в маленьке сонце.

  

  

Лвівські друзі виявились студентами художнього ВУЗу, вони презентували нам рідкісну можливість побачити процес народження з фарби та картону нової реальності. Такої ж неймовірно красивої, тільки значно меншої в масштабах :)

  

Снідаємо і йдемо вниз, залишаючи львів’ян в колибі. Стара польська дорога, якою проходить спуск, вкрита льодом і припорошена снігом. Через необачність кожен з нас по разу акробатично приземляється на свою п’яту точку.

  

  

  

В Шибеному нас зустрічає прикордонник. Здоровкаємось, питає – звідки йдем, куди, чи є документи особи… Загалом, про що ще може питати дядько-таможнік. Автобус з Шибеного відправляється біля бару о 13:30. Зараз на годиннику – 10:30. Куди ми йдем? Правильно :) Успішне закінчення маршруту треба відмітити пляшкою шампанського. Доки ми обговорювали минулі дні, проглядали фотоматеріали, підійшли львів’яни. Разом дочекались автобуса та вирушили додому.

  

  

  

  

Кілька слів про зворотній шлях. Назад їхали тим же київським автобусом. Відправляється о 17:40, рейси здійснюються кожного дня. Автобус зламався в Заболотові :) З Чернівців до нас вирушив знайомий, який і доставив кожного по домівках.

                                        Додаткові матеріали

Вартість проїзду до Чернівців в автобусі КИЇВ-ВЕРХОВИНА – 30 грн з особи
Вартість проїзду в автобусі ШИБЕНЕ-ВЕРХОВИНА 6грн + 1 грн за вантаж з особи
Вартість таксі з Верховини до Верхньої Дземброні - 100 грн за машину.
Контактний телефон таксиста, що нас віз: 0961027453, Микола

Розклад руху автобусів з Верховини:




Харчування:

6.12.2010  Saturday
Сніданок  Перекус бутербродами в автобусі.
Обід Перекус горіхами, сушеними фруктами та шоколадом.
Вечеря  Гарячий суп з картоплею, зеленню та м’ясом. Плавлений сирок.

7.12.2010  Sunday
Сніданок  Солодка рисова каша з згущеним молоком та родзинками. Чай.
Обід  Гарячий чай з шоколадом. Сухофрукти. Свіжі яблука .
Вечеря  Вермішель з м’ясом та зеленню.


8.12.2010  Monday
Сніданок   Гречана каша з цибулею та салом.
Обід  Суп «Мівіна», плавлений сирок.
Вечеря  Перекус бутербродами в автобусі.




Фото: Роман Зварич, Юрій Кузнєцов.


Коментарі(13)

16.12.2010, 13:14 
Додав:
Хороший похід. Не забуваєм, що пару фоток - моїх) Ну і насправді це я найшов двух бухарів, а не ти.

Ця харчова розкладка не була здійснена )

16.12.2010, 22:00 
Додав:
Цитата:
Ця харчова розкладка не була здійснена

Здійснена, і навіть перевиконана. Що вже забули шо їли? :)

17.12.2010, 18:24 
Додав:
Гарна розповідь і прекрасні фотки. Дуже приваблива місцина і місцеві пейзажі :)

21.12.2010, 18:23 
Додав:
Цікава розповідь! Фотки - плівка? На деяких "плівкове" зерно є дуже доречним.

22.12.2010, 07:15 
Додав:
Дякую за відгуки.
Багато фоток дійсно з плівки - їх видає характерна горизонтальна смуга в нижній частині кадру. Плівка десь терлась в апараті і вийшов такий брак :(

23.12.2010, 00:50 
Додав:
цікаво було читати розповідь! А ще цікавіше було би отримати дозу адреналіну там з вами! :)
Прикольний похід з розповіді, класні фото!

Ромцю, зимою в горах окуляри ніколи не бувають зайвими (тоді і вітер не буде іскрами по очах молотити і сніг сліпити не буде)...

23.12.2010, 10:51 
Додав:
Так одній з фоток він в окулярах:)

26.12.2010, 09:03 
Додав:
Ага, а на задньому плані Валік без окулярів! То певно Рома забрав для фотосесії...  :)

26.12.2010, 15:23 
Додав:
помиляєшся, флуд якийсь...

26.06.2010, 17:11 
Додав:
Дуже класний репорт, і фотки чудові.
А ще дуже корисною для мене є свіженька інфа про транспорт - зараз збираємось туди ж в пішохідний похід ))
Пане Romano, прошу ласки, розкажіть про той автобус з Києва. В інеті знайшов пару сайтів http://verhovyna-greentour.com.ua/content/yak-doyikhaty-do-verkhovyny - відомості 2006 р. - час не співпадає. Ще один - http://bus.com.ua/cgi-bin/bus-order?b=300100&r=0759&lng= в Чернівці прибуває дійсно 7:20, але до Верховини - 10:15 (?). Щось наплутали? Це той автобус? Може у Вас є якісь контакти, чи посилання на достовірну інфу - будемо дуже вдячні! Нам якраз з Києва до Верховини треба))

27.06.2010, 10:45 
Додав:
З Чернівців здається в 7:20 відправляється, а у Верховину звісно, що пізніше аніж о 10:15 прибуває. Вони наплутали шось:)

27.06.2010, 12:26 
Додав:
srg, дякую за відгук.

Автобус Київ - Верховина по розкладу повинен прибувати в Чернівці о 07:00 і відправлятись у Верховину о 07:20. Насправді, час його приїзду доволі розпливчатий - одного разу ,як ним їхали, прибув о 7:45, іншого - о 7-ій ранку. Причому одного разу чекав десь півгодини на автостанції (коли прибув о 7:45), а наступного разу прийшлось вмовляти водія, щоби зачекав 5 хвилин (до 07:10), бо одного нашого хлопця ще немає.

Що стосується часу прибуття, то це реальна демонстрація однієї з тих гуцульських оповідок, щодо вимірів часу та відстаней в народу Карпат. За розкладом дійсно повинен прибути біля 11 ранку. Раз приїхав біля першої дня (і то до кінця нам потрапити не вдалось, з Косова добирались попутками - погодні умови були жахливі), іншого разу - приїхав приблизно о 11:10. Тітонька на автостанції каже, що автобус приїзджає "десь в 11 - 12 годині" :) Так і розраховуйте.

27.06.2010, 16:27 
Додав:
Дякую, Romano!
Картина, більш-менш ясна)) Залишилось знайти в Києві, звідкіля той автобус відправляється, тут з десяток різноманітних автостанцій)


Маєш що сказати? Зареєструйся.




Ваш аккаунт:

Логін:

Пароль:


Запам’ятати:


реєстрація
Партнери:
Реклама:

        © 2007-2010 Дизайн та програмування: sunny_yo  

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET