Ви зайшли як незареєстрований користувач
Сайт:
Зараз на сайті:

Запис у блозі

14.05.2009, 12:27 рубрика: Репортажі
Матрацом по Закарпаттю
Додав:
Присвячується автобусови мерседесови білому спрінтерови

1. Як все починалось.


Початок травня завжди був бажано-очікуваним періодом для наших співгромадян. Ще б пак, п’ять днів державних свят, плюс календарні вихідні, давали  гарний привід посушити голову у виборі способу гаяння часу для себе любимого.  1 – 2 травня для мене були робочими,  тому в голову лізли просто наполеонівські плани як провести День Перемоги. Однак плани планами, проте нічого путнього з походом  я так і не надумав. Врешті, крига скресла разом з телефонним дзвінком Валіка:

- Ром, може поїдемо матрацами на Закарпаття? Знайомі їдуть бусом, їм не вистачає людей.

Широко усміхаючись, намагаюсь переконати друга у безглуздості його пропозиції, однак, озвучені Валіком ціна і маршрут поїздки швиденько мене заколисують і я вже готовий пакувати наплічника (чи то пак, чорну пакету BOSS) і вирушати назустріч пригодам:

- 150 гривенів, чувак. Лиш подумай, по всьому Закарпаттю – Синевир, нарциси, Мукачево, Берегово, Хуст і  Солотвино…  Ну шо?

З Валькового рекламного ролика мене найбільше зачепили Синевир та Долина нарцисів, це місця, які манять мандрівників своєю легендарною романтикою.  А спокуса поласувати справжнім закарпатським вином  остаточно полонила моє серце і душу.

Проте, як вимагає справжня реклама, деякі нюанси були Валіком хитро опущені, зокрема, їжа та квитки в фортецю та заповідники – за свій кошт і ночувати доведеться  в приватному готелі за 100 грн з особи за ніч. Це мене не зупинило (знову вдалий Пі-Ар Валіка), однак дізнавшись назву та адресу готелю я вирішив туди передзвонити і спробувати збити ціну ночівлі, запропонувавши поставити свого намета десь на території садиби. Мені відмовляють, його там просто нема де покласти, бо є тільки подвір’я - та воно засіяне газонною травою - але, кажуть на тій стороні дроту, ви приїжджайте, на місці розберемось. Ну, поїхали.


2. Їхав автобус,їхав їхав.
Їхав добу,їхав,їхав.
(…автобус…)    /Перкалаба/


Майдан, 4.20 ранку. Ми з Валіком та наші рюкзаки викликають жваве зацікавлення в кожного мимо проїжджаючого таксиста. Чекаємо. Підходить Андрій, координатор, пізніше на горизонті з’являється білий спринтер, сходяться люди і зносяться сумки. Через деякий час автобус, завантажений  турістами і хафчіком повільно покидає майданівську стоянку, залишаючи  там невгамовних таксистів, сонних охоронців,  дві п’яненькі компанії і кількох кострубатих псів.

                                  

Ніщо так не знайомить між собою 14-х людей, як три пляшки шампанського і здорове почуття гумору. На щастя, і одне і друге в групі було присутнім, тож всім було весело і комфортно.
Автобус нісся Франківщиною, стали з’являтися горби та смереки, гуцули і корови, а радійна попса в гучномовцях змінилася на енергійне карпатське етно. Так ми і доїхали до першої нашої зупинки – озера Синевір.

                                

3. Веслом по воді.


Ліричний відступ.    Колись гори ці належали графові, батьку юної блакитноокої красуні на ім’я Синь. Верховинці випасали графські великі  стада, рубали густі ліси, косили запашну траву. Якось граф відправився перевірити, як працюють лісоруби - а Синь напросилася разом з ним.
Дівчина бродила лісом, збираючи квіти, як раптом почула чарівну пісню сопілки. На лужку серед овець, що пасуться, Синь побачила юного пастуха Віра. Вона попросила зіграти його ще, і ще, і ще - і, йдучи увечері, пообіцяла незабаром повернутися. Таємні зустрічі ставали все частішими. Графське чоло - все хмурнішим. Заборони батька не зупинили Синь. І граф наказав убити хлопця.
Якось, коли Вір, граючи на сопілці, чекав на галявині кохану, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Коли Синь побачила, що трапилося, вона обійняла високу кам’яну могилу і гірко заплакала. Сльози лилися і лилися, вони затопили всю поляну, і незабаром сама Синь зникла в блакитних водах. Озеро, що утворилося, люди назвали іменами коханих.


За селом Синевірська поляна стоїть КПП Національного парку «Синевир», дрібно обставлений  з усіх сторін кабаками і мангалами. Тут скидаємо гуртом  вуйку в камуфляжі 30 грн за проїзд у парк автобуса та по 2 грн з людини, принципово вимагаємо і отримуємо відповідну квитанцію. Місце висадки оминути неможливо – сьогодні державне свято, і в цьому місці відбувається щось схоже на ситуацію з трафіком в базарний день на Калинці. За стоянку автобуса хочуть ще 10 грн, фиркаємо, але платимо. Навколо гамірно, багато дядьків і тіток з щебетливими чадами, згори тече річка, вздовж річки теж купа кабаків, які вкриті грубим шаром шляхової пилюки.

    

       

До озера веде асфальтова доріжка, на початку перекрита смугастим зелено-білим шлагбаумом. Думаю, от добре, хоч автівки наверх не впускають. Виявляється, людей теж – знову збирають данину. Доводиться ще раз платити по дві гривні, проте з видачею квитанції тут проблематично. Камуфльований вуйко, що на шлагбаумі, хутко відрахував здачу з товстезної пачки грошей (як міняйло, їй богу) і мотивував свою відмову давати папірець тим, що нас тут сьогодні як гречки в мішку, і йому не вистачить ні часу, ні терпіння, щоб всім вибивати чеки (термінал і пляшка кефіру стояли поруч з вуйком, на лавці). Ну тай гай з вами, дядьку, не вбіднієм, головне, шоб за порядком дивились і красу примножували.

  

Йдемо собі по тій доріжці, я розповідаю групі різні цікавинки про озеро і нараз мене перебиває ріжучий звук автомобільного клаксона. Доводиться посуватись з доріжки вбік, щоб дати дорогу сріблястому Шевроле авео з людьми, явно не працівниками парку, в салоні. Отакої, саме автомобілів на березі гірського озера, в заповіднику, явно не вистачає. Не встигаю закінчити до кінця думку, як згори починає розганяти людей по сторонах інший легковик…

                                  

Чим менша відстань відділяє нас від плеса озера, тим більше величезних за розміром жаб попадають в поле зору. Одні сидять в травичці, он одна намагається перелізти через камінчик, а ось, прямо перед очима (точніше, під ногами), уже десятки плоских, розчавлених колесами автомобілів. У жаб зараз пора кохання, воно п’янить їм голови і заставляє йти на неоправдані ризики заради продовження потомства. Забігаючи наперед скажу, що якби не ці жаби, то людей нагорі було б набагато більше, велика кількість гомосапієнсів, побачивши ТАКУ кількість стрибаючих квакушок, просто панічно починала бігти у зворотному напрямку, піднімаючи потім бюджет приозерних барів.

                                  

4. Гірське диво Карпат.


  

Перед очима з’явилось неймовірне озеро. Воно містичне, з разюче прозорою холодною водою, в якій  темніється чорнота глибини (як-не-як, 24 метра найглибше місце) і маленьким острівцем посередині. На протилежному березі тягнуться в небо два різьблені смерекові стовбури, на яких зображені Синь і Вир, їхнє трагічне кохання і поклало початок легендарному озеру, одному з природних чудес України.  Холодна гірська водичка – чудовий дім для форелі, озеро аж кишить її мальком.

  

    

Та, як і заведено в нашій державі, скоро від цього чуда залишаться тільки пожовклі фотознімки. Я нарахував на березі (!) 8 машин і 4 мотоцикла. З однієї автівки лунав монотонний хаус, з іншої добірний блатняк. Народ бухав прямо на капотах. Двоє працівників парку, яких вдалось побачити на території озера, були зайняті катанням туристів на імпровізованому плоті, що дивом тримався на плаву, до острівця посередині озера.

                                  

Є торгаші і навіть опудало ведмедя. Було дивно, але торгують тут лише ширпотребом з китайсько-українських сувенірів та різними сушеними травами ( пізніше я знайшов собі розвагу, серйозно допитуючи дівчат-продавчинь, чи вони, бува, не торгують нелегально наркотичним зіллям – мене слізно запевняли, що нічого такого вони ніколи не продавали і не продаватимуть).

                                    

А найсумніше – це те, який навколо «совок». Він проявляється, починаючи від рівня культури туристів-матрасників і закінчуючи безгосподарністю та несмаком господарів парку. Подумайте самі, стоять на берегах обмальовані петрогліфами, гнилі, брудні та обіс*ані дерев’яні бесідки, ще напевне з часів розвалу СРСР. І біля них убогі смітники, на яких розвішані таблички, сповіщаючи відвідувачів, що за 3-х годинну оренду цих «апартаментів» доведеться сплатити 5 грн! А чого варта новенька буда, з якої витікає джерельна вода – сором і ганьба.



Біля скульптури Синь і Вира спорудили стаціонарного монстра-сцену, на якій щорічно проводиться фестиваль сільських ансамблів. Вона настільки псує загальний ландшафт своєю потворністю і великою площею – невже не можна користуватись розбірними металоконструкціями? А ще додайте сюди вежу мобільного зв’язку на галявині над озером, високовольтну лінію електропередач проведену прямо понад водою для забезпечення роботи передавальної апаратури,  і совкові кабаки на самому березі (певно для постачання тих забігайлівок свіжою рибою дроти з 10 кВ «випадково» рвуться і падають прямо в воду). Враження огиди на папері передати неможливо.

  

Добре, що хоч тут так багато жабів, Ми з Валіком тішились з того, як малі діти, ганяли жабок з берега в воду, брали їх в руки, фотографували  і підшукували одиноким пару для кохання, забезпечуючи приріст їх чисельності на наступний сезон. Хай відганяють людей.

  

                                  

А на зворотній дорозі дідько погнав мене перевірити придорожні смерекові хащі, мене зацікавило,  чому на доріжці так чисто - смітника поруч немає, куди ж дівається сміття? Здогадка оправдалася на всі сто – сміття в кущах, причому якщо смітники обабіч доріжки ще спорожняють, то  лізти і прибирати в кущах ніхто не збирається. А внизу сміттям завалені навіть ті нещасні дерев’яні бесідки.
  
Отаке ми побачили на Синевірі. А автобус вже мчиться закарпатськими краями і ми невпинно приближуємося до наступної зупиночки – Долини нарцисів, що під Хустом. Унікальне місце, єдине в Європі, де природно оселився і комфортно мешкає нарцис вузьколистий.

    

5. Казка про нарциси.


Унікальність полягає в тому, що цей вид нарцисів росте тільки в горах, на висоті субальпійського поясу (1100 – 2060м) в основному в Альпах, на Балканах і в Карпатах. Висота ж знаменитої долини біля Хуста складає всього якихось 180-200м. А нарцисів тут сті-ільки! Після кількох вжитих пляшок, відомі вчені біологи здатні вважати, що причиною поселення диких гірських нарцисів на цій території став відколотий шмат землі, що сповз в результаті якогось катаклізму з гір ще у льодовиковий період. Долина приваблює до себе туристів в період з 5 по 15 травня, коли нарциси починають масово цвісти, це видовище надзвичайно захоплюючої краси. Долина нарцисів в цей час вкривається суцільним пахучим біло-сліпучим килимом.

                                  

Ліричний відступ.    Колись у сиву прадавнину у Хусті в замку жили князь, княгиня та їхня красуня-донька Руся. На околиці міста проводив життя гончар Іванко. На день Русиного повноліття до замку прийшло багато сановитих візитерів та городян з дорогими гостинцями. Іванкові кортіло теж зробити подарунок — це була дивна ваза, на якій, наче живі, мерехтіли квіти граціозного білого нарциса. У цю мить Іванко та Руся закохались одне в одного. Після того вони стали крадькома зустрічатися у мальовничій долині. Та одного разу князь довідався і так ошаленів, що схопив Іванкову вазу і жбурнув з княжої гори. Ваза розбилася об скелину та розсипалась по долині дрібним дощем. Коли зійшло сонце, то всі побачили, що придолинок вкритий біло-зеленим нарцисовим килимом.

                                  

Вузькі сільські вулички біля долини забиті автотранспортом. Сьогодні тут справжнє нашестя туристів – всім хочеться подивитись на чудо природи.

                                  

При вході - смугастий шлагбаум, зліва стоїть затишна бесідка, в якій обладнана каса та сувенірна крамниця, тут можна купити квитки на послуги заповідника та науково-інформаційні матеріали, пов’язані з долиною нарцисів. Справа, просто на галявині, необладнана стоянка для автівок, колоритна бабця-охоронець та табличка з таксою – 10 грн.

  

На фото видно, що машини заганяють просто у нарциси, на задньому плані видніються білі острівці реліктових рослинок. Вхід для дорослих коштує символічних 5 грн, доріжки для відвідувачів заасфальтовані, обабіч урни для сміття.

                                  

На лавочці сидять дядьки – екологи, співробітники заповідника також прогулюються територією долини, чатуючи на нашого туриста, якому дуже кортить запхатися через огорожу, влягтися своїм гузлом прямо в нарциси і клацнути на свою запльовану мильничку геніальну фотографію, яка принесе йому гонор і повагу серед своїх друзів-родичів.

                                  

Як показують спостереження, в основному кортить влягтися жіночій половині клімаксного віку. Ці фарбовано-целюлітні пані навіть не звертають уваги на крики сивочолих екологів  і не рушають з місця, з дебільною посмішкою чекаючи поки їх не сфотають, і зі словами «та чо арьошь, я уже ухажу» повільно перекочуються на іншу сторону, щоби піднятися на ноги.

                                

А дикий нарцис, до речі, дуже отруйний. Кажуть, що коли вороги захопили Хустський замок,  мешканці міста принесли їм у дар подушки,  набиті нарцисами, буцімто як знак покори і пошани до переможців. Вражі вояки не знали, що нарциси — отруйні квіти, оскільки заснувши на "нарцисовій" подушці, людина може і не прокинутися.



Антропогенний фактор є однією з основних причин скорочення площ зростання нарцисів – люди їх тупо топчуть каблуками, колесами  та підошвами. Колись гостролистий нарцис вкривав сотні гектарів землі, тепер – всього 40 га і щороку площа заповідника зменшується. Останніми роками змінився гідрологічний режим ґрунтів, і квітам не вистачає вологи. Задля збереження долини  екологи пропонують заборонити сюди проїжджати автомобілями, зняти довкола асфальт, насадити дерева і зволожити землю (збудувати шлюзи і воду штучно підняти).  Нарцисам буде добре, але виникає інша проблема — від підвищення вологості розростаються верби. Аби зберегти квіти, дерева вирубують.

  

  

На зворотньому шляху одразу за шлагбаумом бачу хлопчину, років 12 на вигляд, з двома добрячими букетиками цих самих нарцисів, за зривання одного екземпляра яких штрафують на 12 гривень:

- Хлопче, по чому букети?
- 10 гривень за один букет.
- А це точно нарциси звідси? – показую на долину, -  якісь вони в тебе домашні.
- Та нє, звідси, звідси. Я їх он там рвав – хлопчик тягне витягнутого пальця в сторону білосніжного острівця на заповітній галявині.

    

Загалом, враження долина нарцисів справляє набагато світлше, ніж озеро Синевір.

6. Лікарі рекомендують

\Молодій господині в меморіз:
Пляшка гарного вина не тільки прикрасить ваш святковий стіл, але і прикриє ваші кулінарні промахи.\


Переходимо до найсмачнішого пункту подорожі. Як відомо, Закарпаття на весь світ славиться своїми винами. Ми вирішили завітати в старовинне угорське місто Берегово, щоби на власний язик скуштувати сонячного напою цих славетних виноробів.

Нас запросили до дегустаційної зали «Старий підвал»

Цитата:
«Старий Підвал» – це невеличкий, але дуже старовинний підвал, стіни якого покриті тонким шаром благородної патини і пороху століть, викликає повагу і цікавість своїм виглядом. Пивниця розташована в горі, по якій колись проходили північні кордони Римської імперії і має солідний вік – понад 300 років.
За народними переказами такі підвали були видовбані вручну полоненими турками, яких удільні князі після переможних битв засилали в свої володіння. Сліди кайла на стінах видні до цього часу.»


  

Тут нічого розказувати не буду, сюди треба обов’язково приїхати самому і смакувати традиційні марочні сухі вина, які

Цитата:
«самі про себе «говорять» мовою винограду та мовою душі, а під час дегустації знову і знову підштовхують на повторення цих приємних миттєвостей стосунків Вина з Людиною.»


  



7. Під кордоном


Ночували ми в селі Яноші (тут до речі є термальний басейн з радоновою водою), за 7 км від угорського кордону в приватній садибі «Меріленд». Господарі запропонували нам з Валіком (фанатам палатки – як я нас описав по телефону )не ставити намета, а спати в спальниках на лоджії, однак зайшовши всередину садиби і побачивши де нам пропонується спати за 100 грн з особи, ніякої мови про спальники і намети і не могло бути.

  

Щирі, привітні господарі – Володимир і Ірина – дозволяли користуватися усім, що є в домі: комп’ютером з інтернетом, праскою, кухнею душем та пральною машиною.
Ну а далі були культурні посиденьки з шашличком і пляшечкою.

  
  
8.Древній замок


                                  

Наступного дня було Мукачеве, замок Паланок і смачний боб-гуляш в ресторанчику за містом.
Саме місто нічим не запам’яталось крім виду на замок з автомобільного моста і перекрученою бруківкою (навіть у рідних Чернівцях на Головній вона рівніша) – це все, що вдалось побачити і відчути з душного автобуса.

А от замок являє собою дуже ефектну і величну споруду, збудовану на горі, обмитій річкою Латорицею, дуже фотогенічний і людний. Має славну воєнну історію, що сягає своєю глибиною сивої давнини, тут робивалось не одне жіноче дворянське серце, і як в кожному порядному замку, тут мешкає свій власний привид, що скрипить і брязкає  ночами  ланцюгами по темних залах і підземеллях, наводячи жах на сцикотливих туристів.

  

    

  

Вхід до фортеці коштує 3 грн., за ці гроші можна облазити всі закутки і пороздивлятись численні експозиції всередині. В цьому плані він понтовіший Кам’янецького, проте не такий фотогенічний, як Хотинський.

По дорозі за Мукачевим є ще кілька понтових фортець – правда уже сучасних, олігархічних. А ще – діюча вузькоколійка.

9. Сіль і вода.


На прохання трудящих, водій завернув в Солотвино, ніхто з групи тут досі не був і дуже кортіло глипнути, яким таким медом для відпочиваючих обмазані тутешні соляні озера.



Скажу так: озеро солене, навіть пузаті дядьки не тонуть і тримаються на поверхні, як …. , навкруги вигляд розрухи і хаосу, жіночих туалетів чомусь більше, ніж чоловічих, чути вбивчий мікс румунської і угорської мов,  і знову суцільний совок навкруги.

Назад їхали через Рахів – Яремче – Коломию, я народу показував і розказував про засніжені вершини Карпат, ми навіть заїхали на залізничну станцію в Лазещині, звідти офігенскі видно Говерлу, де під загальні захопливі ахи і охи жителів міста сфоткались напам’ять.

10. Замість епілогу.


Отже, робимо висновок, шановні – на Закарпаття їхати можна і треба . Це чарівний колоритний край, де є чого побачити і чому дивуватись. Тут щирі, привітні люди, м’який клімат і смачнюче вино.  Приїжджайте і набувайтисі!


Коментарі(6)

15.05.2009, 17:43 
Додав:
да, антена і ЛЕП на Синевірі класно вписуються :)
прикольна стаття

16.05.2009, 22:33 
Додав:
за опис дякую :)

31.05.2009, 18:52 
Додав:
Класний і захоплюючий репортаж! Гарно представив Закарпаття! Працівники туристичного сектору Закарпаття "торчать" тобі гонорар :)

07.06.2009, 18:36 
Додав:
cупер!!!

29.06.2009, 11:36 
Додав:
"Встретили четырёх чехов, которые легкомысленно прогуливались по горно-лесным дебрям без палаток, продуктов, и даже без карты. Потом народу стало попадаться всё больше, и вот, наконец, мы на берегу Синевира (1000 м). Каким же нелепым и смехотворным после милой карпатской природы показался нам курортный сервис! Как здесь грязно и неуютно! Мы поскорей рванули из этого кукольного театра вниз вдоль реки Теребли."

взято звідси

23.07.2010, 12:58 
Додав:
Всім привіт.
Закарпаття - класно, коли туди поїхати тільки на екскурсію, не залишаючись на 2 і більше ночей в одному місці.
Багатьма враженнями можу поділитись, та, як кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 раз почути.
  Хочу відмітити лише одне, що "Меріленд" вже в цьому році відрізняється від попередніх фотографій.
Багато чого нема і номери там вже не так виглядають, самі розумієте, пройшов час.
  Якщо ви все ж таки вирішили відпочивати декілька днів в садибі "Меріленд",- то моя вам порада-краще там відпочивати без дівчат чи жінок (нічого не подумайте поганого, ніхто вам не буде нічого і нікого пропонувати).
  Та все ж якщо ви і вирішили відпочивати там, то відмовтесь від безкоштовних послуг фотографування.(Ваші фотографії будуть тільки у Вас).


Маєш що сказати? Зареєструйся.




Ваш аккаунт:

Логін:

Пароль:


Запам’ятати:


реєстрація
Партнери:
Реклама:

        © 2007-2010 Дизайн та програмування: sunny_yo  

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET