Ви зайшли як незареєстрований користувач
Сайт:
Зараз на сайті:

Запис у блозі

21.12.2009, 13:33 рубрика: Репортажі
Сивуля та Ігровець в тумані
Додав:
Знайшов в себе на HDD цей репортаж з літнього походу 2005 року на Сивулю та Ігровець. Вирішив опублікувати його тут. Отже...

Сивуля та Ігровець в тумані

Дата: 1-3 Липня 2005 р.
Учасники: Товстий і я.
Маршрут: с.Бистриця – г.Мала Сивуля – г.Велика Сивуля – г.Ігровець – с.Осмолода.


Визріла у нас з Толстим ідея піти одразу по закінченню сесії в похід за маршрутом Бистриця – Осмолода. Маршрут передбачає сходження на Малу, Велику Сивулі (відповідно 1818 і 1836 м.) та Ігровець (1804 м.). В тому районі ми ще ні разу не ходили, тому кортіли великим бажанням як змога швидше там побувати. І от настав той день: всі екзамени здані, попереду два місяці відпочинку – гуляй не нагуляйся (по горам). Вночі прибуваємо на залізничний вокзал – там зустрічаємо дві групи туристів, які, як гадаємо, в наплечниках переносять матраси та вибухонебезпечні речовини. Перші – мої одногрупники, – їдуть на ПІЧ, другі –  Толстого, – на Козьмещик, проводити експерименти з тим самими вибухонебезпечними речовинами. Анітрохи не позаздривши їм, залазимо у потяг, що йде у Коломию. Тут мені вдалось хоч трошки поспати, чому я був дуже радий, так як сьогодні ще не заплющував очей. Далі пересідаємо на поїзд Коломия – Рахів. У Делятині вилазимо, на маршрутці добираємося до центру, там одразу сідаємо на бус до Надвірної. Тут мені знов вдається трохи поспати. На автобусній станції у Надвірній питаємо водіїв, коли їде маршрутка до Бистриці. Вони кажуть час та інформують нас про те, що за кермом – жінка, звати Жанна, і починають хихотіти, мовляв, “ця Жанна ох як вас довезе”. На маршрутку нам треба чекати півтори години. До нас підходе дідок, кидає якийсь жарт про туристів, починає розказувати анекдоти. Не встигає він завершити другий анекдот, як різко підривається і застрибає у від’їжджаючий бусік. Сидимо далі, нудьгуємо, мене клоне на сон. Під’їжджає наша маршрутка – Газон, за кермом справді Жанна. Залазимо, бус повністю заповнюється, але не рушає – до часу відправки ще 45 хв. Вилізати на вулицю через натовп якось не хочеться, спираю голову на рюкзак і засинаю.

У Бистрицю ми прибули о 13:30. Виходимо на дорогу, що веде вздовж річки Салатрук. Тут є маркування – червоні кружечки на деревах. Дійшли до точки, де має бути поворот, що веде до полонини Боярин. Тут видно і чути невеликий водоспад. Перекусили бутербродами. 20 хв. часу вбили, шукаючи правильну дорогу (маркування веде у всі сторони). Зрозуміли, що на карті помилки. Рушаємо дорогою, що іде вздовж річки Салатрук. За нами йде четвірка туристів, гадаємо, що місцеві – на плечах колобки, в руках сумки, палатка, казанок. Вирішуємо відірватися, прискорюємо темп, але як не дивно, нам це ніяк не вдається – хлопи моцні і ніяк не думають відстати. Далі продовжуємо перегони. Нарешті відчуваємо, що відірвались. Трохи збавляємо темп, ідемо вже вгору. Доходимо до роздоріжжя – дорога розбивається на три. Куди вказує маркування – не зрозуміло. Я за те, щоб іти прямо, Толстий – направо (дорога направо веде вниз). Я поступаюсь напарнику. Йдемо, скоро починаю відчувати втрату сил (не дивно – не спав 30 годин). Виходимо на вирубку. Дорога зникає. Розуміємо, що не треба було повертати направо. За вирубкою через ліс бачимо просвітлення, ідемо туди і виходимо на нормальну стежку. І тут нас ошарашило: трохи нижче нас по стежці дереться та сама четвірка, від якої ми так тікали деякий час назад. Чекаємо на них, знайомимося – один з них місцевий – з Бистриці, – йде на Сивулю вдруге і веде своїх друзів зі Східної України. Хлопці нормальні, не Чікаго. Разом з ними виходимо на полонину Боярин, де падаємо на привал. Пече сонце, на полонині пасуться файні корівки – прямо як у рекламі Мілка. Звідси видно вершечок Сивулі. На нас накинувся песик, погавкав трохи, поки не второпав, що ми хороші ;).

Трохи відпочивши, рушаємо з Толстим далі. На стежці часто зустрічаємо коней, яких гуцули випускають в гори ледь не на півроку. Кожна конячка виглядає чудово, у всіх добре розвинута мускулатура. Деяких доводиться обходити стороною, від деяких навіть тікати. Доходимо до Пекла, фотографуємося. Через 10 хвилин сюди доходять ті самі туристи, яких ми лишили на полонині Боярин. Ще трохи відпочиваємо і йдемо на полонину під Сивулею. Ставимо намет біля стежки, що веде на хребет. Тут на нас налітає ціла армія мошок та комарів. Порятунку ніякого немає, пробуємо викурювати їх дзигаретним димом – допомагає мало. Покусали все, що тільки можна. Трохи нижче нас на бівак стала невелика група з Тернополя. Вони прийшли сюди з Осмолоди через Ігровець. Завтра думають піднятися на обидві Сивулі. Стрельнули в мене два дзиґарі – всі свої скурили вчора, відбиваючись від атак мух.

Ми зварили на пальнику жахливий на смак гречаний суп. Потім ще приготували сої, яку я навіть не зміг доїсти. Думали ще сьогодні радіально збігати на Малу Сивулю, поки немає хмар. Але після вечері вже стало лінь кудись іти. Попросились посидіти біля ватри тернопільчан. Вони розповіли особливості маршруту, пояснили нам як краще вийти на стежку, що обходить сивульский хребет і виводе на полонину під Ігровцем. Щось сказали про колибу у дуже хорошому стані. Не знаю чи ми проїхали, чи нас надурили, але після розмови з тернопільчанами ми з Толстим вважали, що ця колиба знаходилась на полонині під Ігровцем. Ще трохи посиділи біля вогню і пішли спати.

Пів восьмої підйом. Погода як і гадали спортилася – усе затягнуло туманом і хмарами. Снідаємо вівсянкою, я собі роблю чай, Толстий – каву. Наші сусіди вже передумали йти на Сивулю, збираються та йдуть до Бистриці. Поки Толстий біжить по воду я складаю намет. Наші рюкзаки сьогодні будуть важчими ніж вчора – всю воду на наступну добу ми переносимо на собі. Потічків та джерел після цього ми не бачили аж до Осмолоди.

І ось наплечники зібрані і о десятій вйо на Малу Сивулю! Беремо хороший темп, не зупиняємося. Видимість 10-20 метрів, наверху досить сильний вітер. За 40 хвилин ми вже на вершині. Фотографуємося, п’ємо пиво, закурюємо дзиґаря. Йдемо на Велику Сивулю. Починаються великі камені, йти небезпечно – вони мокрі і слизькі. На Великій Сивулі довго не сидимо, фоткаємося, визначаємо азимут куди нам треба спускатись (хочемо пройти хребтом до Лопушної, а потім зійти вниз на захід до стежки, що огинає хребет). Повільно, контролюючи кожний крок, спускаємося по великих каменюках. Не пройшло і 20 хвилин як розуміємо, ми зійшли з хребта. Намагаємося визначити в тумані де ми є. Це  у нас виходе і ми без проблем вилазимо назад на хребет. Тут вже знаходимо стежку і йдемо по ній. Проходимо Лопушну, почався жереп. Коли він мокрий, негативних емоцій від нього ще більше. Але жереп нам набриднути не встиг. Вибравши ділянку де найменше жерепу почали спуск униз. Вийшли на кулуар, йдемо ним. По ідеї в кулуарі жереп рости не має. Невдало ставлю ногу на слизький камінь, падаю. На щастя нічого не пошкодив, лишень отримав пару синців. Виходимо на стежку. По ній йдемо кілька годин, фігаре дощ, все промокло, у шкарах калюжі води. Нам це починає набридати, хочемо як умога швидше дібратися до колиби, зігрітися, поїсти. А може в тій колибі полячки… Прискорюємо крок.

І ось, нарешті, ми виходимо на полонину, видимість майже ніяка, колибу не бачимо. Лишаємо під деревом рюкзаки і йдемо шукати. Шукали в тумані години півтори, обійшли кожні куточки. Нема… Ні колиби, ні полячок. Ми у відчаї. Чи то нас надурили, чи то ми проїхали, але на полонині ніякої колиби немає. Змучені, промоклі вертаємося до своїх рюкзаків, ставимо палатку, залазимо у спальники грітися. Мій спальник намок, сухого одягу мало, страшенно холодно. Майже всі продукти лишили на вулиці, вилазити з палатки не хочеться. Дістаємо дві мівіни, топчемо в суху, потім ще по консерві. Лягаємо спати. Півночі не міг заснути через холод, потім у Толстого розболівся зуб. Нічка була екстремальна. Рано дзвоне будильник, виставлений на пів п’яту, спокійно виключаю його і лягаю спати далі.

О шостій встаємо, збираємо палатку. Дощ так і не переставав. Щось варити чомусь лінь, їмо консервовані боби. Намагаючись стримати емоції, вдягаю на себе мокрі речі. О сьомій вйо на Ігровець. Піднімаємось в тумані. Атмосфера мрачна. Всюди каміння, схил ідеально рівний. Інколи у хмарах утворюються вікна і тоді перед нами постає надзвичайна краса. Навіть в таких жорстоких умовах нічого не може змусити тебе не любити гори.

Піднімаємось на вершину Ігровця. Точно не знаємо чи це вона, довго не затримуємось і рушаємо далі. Починається жереп. Йдемо швидко, щоб встигнути на маршрутку в Осмолоді. Входимо в ліс. Тут дуже волого, багато папороті, дуже нагадує тропічний ліс. Починається дуже крутий схил, стежка іде зігзагом. Ми, щоб не гаяти час, ідемо навпростець. Потім стежка взяла вліво. Я знав, що село знаходиться прямо і чомусь не подивився карту. Гадав, що якщо підемо вниз, то знову вийдемо на стежку. Толстий нажаль мене послухав. Так ми зайшли в непролазні хащі, рухатись було дуже важко, постійно падали, під ногами їхала земля, всюди чіплялися за гілки. Нарешті, побиті та змучені, дійшли до низу. І тут перед нами постала нова проблема: річка Лімниця. Шукати міст було впадло і Толстий подав ідею перейти її вбрід. Ріка широка, течія швидка (йшли ж дощі). Починаємо перехід. Чим далі тим глибше. Коли до протилежного берега лишилося кілька метрів, глибина була по пояс – ледь встояв на ногах. Перейшли! Отримали море адреналіну.

В Осмолоді перевділися в сухе, бахнули в барі по п’ятдесят, зварили та з’їли мівіну. Сіли в автобус на Калуш, далі у Франківськ, звідти поїздом до Коломиї, а потім у Чернівці.

P.S. Всі фотки у Богдана (lomaka, Товстий), я їх навіть не бачив :) Так що, Бодя, якщо є можливість - оформи :)

P.P.S. Не пригадую де я ще так сильно мерз як тоді вночі в наметі.


Коментарі(8)

21.12.2009, 19:39 
Додав:
Жива народна мова! Угадайте, з якої області автор? Клас )))

21.12.2009, 19:59 
Додав:
Цитата:
Жива народна мова! Угадайте, з якої області автор? Клас )))

дякую:)
а вгадувати не треба, в профайлі написано=)

25.12.2009, 19:42 
Додав:
після сесії в горах і справді буває дуууже сиро і холодно. хоча в місті вже давно літо. а початок походу такий же як і наш на Сивулю цього літа після сесії))))) але ми потім заміть Осмолоди пішли в Гуту, хоч і планували піднятись на Ігровець :)

26.12.2009, 20:02 
Додав:
а мы в эти же дни в густом тумане поднимались на Поп Иван

26.12.2009, 21:04 
Додав:
ха, ми теж того року, після сесії на Попа піднімались ))))) але перший день походу ми до туману встигли, а на наступний день на вершині зранку було сонце, а потім туман...

27.12.2009, 03:03 
Додав:
мы 1-го числа выехали рано утром на Коломыйском с Черновцов, поднялись до полоныны под Смотричем, там конкретный бухаст, 2-го поднялись на Пип Иван, спустились и ночевали в колыбе род Смотричем. 3-е возвращение назад в Черновцы.

28.12.2009, 00:15 
Додав:
а ми ніби 1го з Кутів всі компанією виїхали зранку (пропустили рейс через що потім з Верховини до Дземброні топали) заночували на вершині і 2го спустились. але не пам"ятаю точно, та ніби ті числа :)

08.06.2012, 21:13 
Додав:
Йооооооггооогооо!!!!!!!!
Як це мені нагадує наш похід Хомяк-Синяк-Малий Горган. На перший день ми промокли, але вийшли еа полонину. На другий з Хомяка на Синяк і Малий Горган. Потім, спустившись, ми не зрозуміли карту, пішли не туди: стежка ледь помітна, а потім взагалі закінчилась. Пішли ми вниз напряму до струмка, потім по ньому. Тут вже і лісовалка і електрослупи але сонце вже сідало. Розбили ми табір, розпалили вогонь, поставили воду на горохову зупу(суп) і тут впиріщив дощ. І то такий шо в палатці була калюжа. Пів ночі не спали, карімат зі спальником просякли водою(шоза такі карімати?!). Нічо ми не їли ні вночі ні зранку, бо зранку дощ не вщух. Постала проблема: маленька річка розлилась і ми її переходили вбрід(вода вище колін). І промокши до нитки за три години дійшли до Яремча


Маєш що сказати? Зареєструйся.




Ваш аккаунт:

Логін:

Пароль:


Запам’ятати:


реєстрація
Партнери:
Реклама:

        © 2007-2010 Дизайн та програмування: sunny_yo  

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET